І Луно помітив, як присутні мовби полегшено ворухнулися, навіть Черокі розігнувся, майже торкнувшись плечима платана, і в Луно мало не вирвалося: «Ви вважаєте…»
— Хотілося, щоб було так, як є, — продовжував Шеф-2, — та надто вже переконливо формувалася думка про випадковість, абсолютну випадковість терористичної акції. Так переконливо, щоб аж ніби з’явився черв’ячок сумніву й точив, точив… Ну, це, може, й особисте навіювання. Але й ще дещо є…
«Що?» — знов мало не спитав Луно.
— Отже, сеньйоре Луно, мусимо, — Шеф-2 показав на присутніх, — мусимо в найкоротші строки переконатися, що той черв’ячок або плід нашої збудженої фантазія, або, допустивши, що вбивство Кемпеса — не випадок, віднайти корінь зла і, коли не вирвати чи не викрити з допомогою засобів інформації, то принаймні знати, чого й звідки можна чекати, аби попередити будь-який сюрприз.
— Ми зупинилися на вас, сеньйоре Луно, — трохи урочисто мовив Шеф-1.
— Чому? — це вже він мусив спитати, бо відтепер починалася робота, все вирішено наперед.
— З усіх керівників відділів безпеки кожної з партій у вас, сеньйоре Луно, найбільший досвід отієї невидимої роботи. За вами немає крупних промахів. Окрім того, сеньйоре Луно, і про це кажу з неприхованою заздрістю, ваші люди показали себе найбільш відданими справі, котрій служать, справжніми патріотами — не будемо тут торкатися різниці в політичних переконаннях між вами й нами — тобто на них можна покластися в найтяжчу хвилину: не підведуть і не зрадять. І міцно тримають язики за зубами.
Луно кивнув головою: не те, щоб дякуючи, чи згоджуючись з почутим, а так, наче потверджував, що все ясно, він зрозумів, давайте далі. І його теж правильно зрозуміли.
— Терміни обмежені, — Шеф-2 говорив тепер, мов з однодумцем, власне так воно й було відтепер, ба навіть як з підлеглим, і в цьому теж не було нічого неприродного: керівництво домовилося, а дисципліна є дисципліною. — Вихідних матеріалів у руках обмаль. Знаємо тільки твердо, що готують отих, — невизначено ворухнув у повітрі пальцями, — не в нас. Де — треба дізнатися, якщо й справді існують такі «курси підготовки»… Коштами — скільки знадобиться — забезпечать вас… — показав на Шефа-4. — Необхідну інформацію дасть вам… — кивок убік Шефа-1. — Зв’язки з потрібними людьми забезпечуватиму я, а також координуватиму роботу. Шановний… — ледь торкнувся плеча Шефа-3-потурбується в разі потреби про документи, квитки, візи, транспорт… Ваш шеф інформуватиме нас про зроблене. Через нього й отримуватимете необхідне. Або звертатиметеся до когось із нас. В деталях між собою консультуватися не будемо, в кожного своя окрема ділянка. Для більшої секретності, так?
«Так чи не так, але логічно, й кращого тут не придумаєш».
— Бо ж від трагічного до смішного інколи — один крок, — відповів на своє ж питання Шеф-2, — отож, аби не опинитися нам у смішному становищі.
І так воно вийшло, ніби й сам не вірить у можливість гіршого, й Луно тим самим заспокоює, але перевірити, мов, необхідно. Власне, час розходитися й починати ту перевірку.
— Ви натякнули, що дещо є? — нагадав Луно.
— Воно не мине ваших рук.
— Певну інформацію з цієї проблеми вже передано вам у відділ, — повідомив Шеф-1.
— Ваші попередні міркування, сеньйоре Луно? — спитав Шеф-2.
— На жаль, у мене ще їх немає.
— Будуть! — запевнили його. — Приступайте.
— Так треба, — коротко кинув йому Черокі, кивнув усім на прощання й пішов першим, не оглядаючись.
І тоді одразу забрязчали об цементне покриття внутрішнього дворика алюмінієві ніжки стільців, присутні попідводилися з-за столу.
— Не сумнівайтеся, Луно, — сказали ще йому, — за котрусь ниточку та вхопитеся. Світ тісний. І в ньому не тільки мисливець пантрує на жертву, а й жертва, мов кролик на удава, біжить на мисливця.
Ти підеш, братку.
Що світ тісний, він переконався невдовзі, десь години через дві після тієї конфіденціальної зустрічі, коли у відділі йому передали щойно отриманого білого, аж крейдяного, акуратно заклеєного конвертика без жодного підпису. Глянув на світло і обрізав ножицями по краю. На особистому бланку начальника столичної поліції було віддруковано:
«Шановний! У перше надвечір’я за місцевим часом на правому розі (якщо йти від центру, вулиць Флорес і Фуенте на Вас чекатиме молодий чоловік у костюмі сутенера. Запрошую Вас в одне веселеньке місце на чашку кави. Звичайно, дружини наші не повинні про це здогадуватися». І внизу, замість підпису від руки закарлючка. Закарлючку ту Луно знав.