— В черевиках туди вам не добратись, та й дощ, холера його візьми, певно буде.
Попоравшись ще хвилин десять, вони пішли. Карпенко роззувся, опустив хвору ногу в таз з водою. Ввійшла господиня і почала стелити на лавці постіль. Хвилин за двадцять повернувся Ярема.
— Все гаразд, — повідомив він.
Карпенко витер ногу, зодягнув шкарпетку і, кривлячись від болю, почав взуватися. Потім недбало кинув на стіл пачку грошей. Ярема взяв їх і поклав до кишені.
— Ось що, — промовив Карпенко. — Цю ніч я, звичайно, пробуду у вас. А завтра переправите куди-небудь понадійніше.
Ярема скубнув вуса. Гроші похитнули його впертість.
— То зразу так не можна, пане начальнику. Вранці я поїду поговорю спершу з деким, а потім вирішимо, як бути. А поки що роздягайтесь і лягайте. — Він вийшов в іншу кімнату, буркнув на жінку — Завісь вікна, дура.
Минуло з півгодини. Крізь дрімоту почув Карпенко приглушену розмову, що лунала за стіною:
— Завтра поїду в Стопачі. А ти забери в Іванчуків нашу керосинку. Їм лише кота позичати можна: він хоч сам додому повернеться.
Карпенко насторожено дрімав. Схопився від того, що на ґанку хтось затупотів і, захлинаючись, заметався на ланцюгу пес. Чулася метушня, а потім упало щось важке. Карпенко схопився і вихопив пістолет. Але очі йому раптом засліпило світло з сильного кишенькового ліхтарика. Владний голос наказав:
— Кидай зброю!
Клацнули затвори автоматів. В розкрите вікно знадвору влетів промінь світла і, схрестившись з першим, вперся в обличчя Карпенка.
— Здавайся! — повторив той же голос.
І не встиг засліплений Карпенко опам'ятатися, як сильний удар вибив з його руки пістолет. Довелося підняти руки. Коли засвітили лампу, він побачив лейтенанта-прикордонника і двох бійців. Ввели Ярему і поставили в куток, поруч. Обшукавши затриманих, прикордонники почали оглядати хату і двір.
Карпенко, спочатку розгубившись, тепер був зовні спокійний. Він навіть попросив дозволу сісти — боліла нога. Сидячи в кутку, він обхопив толову руками і втупився в підлогу. Ввійшов сержант і поклав на стіл невеликий ящик, обтягнутий мокрою резиною.
— Рація. В криниці була, товаришу лейтенанте.
Ярема повів очима на сержанта.
Коли затриманих виводили в двір, Карпенко мигцем побачив заплакане рябе обличчя господині, що стояла біля печі. Ярема навіть не глянув у її бік. Він лише похмуро кинув:
— Віддаси Кравчисі 25 карбованців.
— Припинити розмову! — крикнув сержант.
Їх посадили в кузов закритої брезентом вантажної машини. Сюди ж вскочили прикордонники, клацнули дверцята кабіни — і машина рвонула з місця.
Розділ IV
ТРИВОЖНІ ДНІ
Степаничев зі своєю оперативною групою розмістився в одному з кабінетів обласного Управління.
Було вже за північ, а генерал ще працював. Хто добре його знав, відразу зрозумів би, що недаремно вночі сидить генерал. Лише дуже важливі справи могли примусити його працювати в цю пору. Не любив він нічних недосипань і відучав від них своїх підлеглих. «Вночі треба спати, — говорив винному, — а працювати вдень. Ми не сови. А якщо не вмісте планувати свою роботу — йдіть в нічні сторожі. Я вам допоможу влаштуватись в найближчому універмазі Ага, Дзержинський? По-перше, не забувайте, що жив він в інший час. Так. А по-друге, ви не Дзержинський, І подібні порівняння намагайтесь робити не при мені».
Педантичний до дрібниць, генерал не любив метушні і нерозпорядливості, що іноді передували якій-небудь операції. Під час підготовки до неї він був подразливий і жовчний, квапив підлеглих, намагаючись якомога швидше розпочати найголовніше. В цьому, можливо, проявлялася перейнята від батька-селянина любов до порядку в своєму господарстві і довгі роки праці в такому апараті, де приблизність і хаос нетерпимі.
З сусідньої кімнати лунав безперервний дріб друкарських машинок, Секретарка приносила Степаничеву віддруковані сторінки. Прочитавши чергову сторінку, він товстою червоною рискою щось підкреслював і, повертаючи секретарці, робив зауваження.
Ось і зараз секретарка подала генералові кілька сторінок. Проглянувши їх, він похитав головою.
— Передрукувати ще раз. Скажіть друкарці, що по-російськи слово «сума» пишуть з деяких пір через два «м». А є ще «сума», пам'ятаєте, як в пісні співається, — і він, на немалий подив секретарки, впівголоса заспівав: — «Бродяга, судьбу проклиная, тащится с сумой на плечах». Ото так. А друкарці передайте, що я їй словник куплю. Він допоможе.