Кілометрів за п'ятнадцять від міста, біля гайка за зворотом шосе, машину Нікольського обстріляли. Кулі пробили два скати. Довелося зупинитись. З жахом Нікольський помітив сірі мундири, що майнули в кущах. Бійці з кузова вели вогонь по десантниках. В цей час з-за звороту вискочила «емка» і вантажна машина в червоноармійцями. З кабіни вантажної машини по кущах вдарив кулемет. Фашистів було небагато, і допомога, що підіспіла дуже вчасно, відігнала їх.
Плечистий, молодий майор-зв'язківець запропонував Нікольському пересісти до нього в «емку», а бійцям — у вантажну машину. «Тільки швидше, швидше, — квапив майор. — Фашисти на п'яти наступають. їхні танки вже вдерлися в місто». Наче стверджуючи його слова, від Вишнеполя один за одним докотилися сильні вибухи. Звідти почувся глухий наростаючий гуркіт. «Танки!» здригнувся Нікольський і швидко вскочив до «емки», крикнувши до своїх бійців: «Підпалити машину!», але його слова заглушив гуркіт мотора. «Емка» рвонула вперед.
Один з бійців — Станіслав Лосько — бачив, як лейтенант сів до машини, щось нерозбірливе вигукнув і покотив.
— А як же документи? — запитав у товаришів Лосько. Підбита машина з архівами осиротіло стояла посеред шосе. Високий білобрисий сержант, що зстрибнув з вантажної машини, ляснув Лоська по плечу: «А ти чого хвилюєшся за папірці? Начальство он дременуло — кинуло все, ну й біс з ними, з цими писульками! Поїхали швидше!» До них підійшло ще кілька червоноармійців з тієї машини, що під'їхала. Лоськові не сподобався тон сержанта і нахабний вид його бійців. Він відштовхнув бі- лобрисого і вихопив з кишені гранату. В ту ж мить кілька незнайомих червоноармійців насіли на нього. Але спритно кинута в полуторку з архівами граната вже вибухнула. Всі попадали на землю: почали вибухати бідони з бензином. Машина зникла в вихорі полум'я.
В цей час в «емці» майор-зв'язківець, весело сміючись, обняв Нікольського за стан; «Ну, от, і пронесло, а ти, мабуть, злякався!» і непомітно витяг з кобури у Нікольського пістолет. Відкинувшись на спинку, він стер посмішку з красивого обличчя і сказав:
— Давайте познайомимось. Вас я знаю. Ви— лейтенант державної безпеки Нікольський Олексій Петрович. Чи не так? А я — німецький офіцер. Не хапайтесь за кобуру — там нічого немає, а дверцята заперті. Ну, ну, не треба зі мною боротися: я трохи сильніший від вас, — і він притримав за руки Нікольського, що намагався вискочити з машини. — Я думаю, — продовжував «майор», коли Нікольський, якось охлявши тілом, забився в куток, — ми швидко зрозуміємо один одного. Мої люди в місті з самого ранку спостерігали за вами, але я чув дещо про вас вже давно. Ми протягом багатьох років цікавились вами. Для цього в нас були певні причини. Які? Зараз я вам розповім. Хвилинку терпіння. Отже, по-перше, ви кинули напризволяще машину з архівами міського відділу НКВС, яку, звичайно, мої люди не спалять. По-друге, я забираю у вас з планшета оцей пакет, Олексію Петровичу. Але ми можемо піти на компроміс. Машина з архівами буде спалена. Документи звідти, звичайно, заберуть, а замість них накидають в кузов макулатури; на таку дрібницю ніхто з вашого начальства не зверне уваги. Зі змістом цього пакета ми познайомимося тут, і я поверну його вам. щоб ви передали його потім по призначенню. З вашими червоноармійцями нічого не трапиться, і вони разом з вами будуть благополучно доставлені в обласний центр. Згода? Від вас я візьму лише невелику розписку і все. Ага, до речі, Олексію Петровичу, чи не пам'ятаєте ви Карла Штольца, у якого в 1928 році, будучи ще низовим працівником ОДПУ, ви робили обшук? В акті опису майна було зазначено багато різних речей, але там не значилось чомусь ста золотих десяток царської чеканки. Ви, Олексію Петровичу, тоді, за згодою Штольца, вирішили за краще взяти ці монети собі на згадку і не здіймати з-за такої дрібниці шуму. Пам'ятаєте? Штольц незабаром був звільнений за відсутністю доказів — докази ви витратили на свої побутові потреби. Потім Штольц кудись зник, але я недавно зустрів його в Берліні. Він живий і здоровий, Коли він дізнався, що я їду в Росію, він сказав мені: «Може зустрінете Нікольського Олексія Петровича — передайте йому мої найкращі побажання». От бачите, який щасливий збіг обставин: ми таки зустрілися, і я зміг виконати доручення мого друга Штольца, Ага, зовсім забув повідомити вам ще одну неприємність: ваша машина з особистими речами — так, здається, у вас іменується рухоме майно — потрапила під бомбу; я сам бачив те, що лишилось від неї. Але це справа поправима. Ось тут 10 тисяч карбованців. З поваги до старого знайомого мого друга Штольца я видаю вам одноразову безповоротну допомогу, А ось розписка, прошу»