Не став мовчати на допитах старий резидент іноземної розвідки Чельянц, до якого, сам того не підозрюючи, привів Ягвіц людей підполковника Ігоря Карпенка, які повторили за диверсантом весь його шлях від Карпат до Кавказу.
Літак гойдало. Лосько чистив дротинкою свій мундштук.
Карпенко помітив, що Стась двічі діставав з кишені якийсь папірець, проглядав його і знову ховав.
«Запитувати не буду, — вирішив Ігор. — Сам розкаже».
Але Лосько, мабуть, не збирався це робити. Він продовжував чистити мундштук. Карпенко зрозумів, що Станіслав про щось думає. Він не знав, що Лосько два дні тому отримав на Єреванському головпоштамті до запитання телеграму: «…Мова телеграфа дуже суха для серйозної розмови. Приїдете, поговоримо. Стефа».
Це була відповідь Стефи Грель на його лист, посланий з Єревана. В ньому капітан писав Стефі, що, прощаючись, він не сказав їй чогось дуже, дуже важливого.
Лоськові не терпілося якомога швидше повернутися додому, щоб через дві години бути в Клуші і побачити Стефу. Якщо вірити інтуїції, щось велике й хороше повинне принести йому це побачення. Але він не знав, що в Москві на столі генерала Степаничева лежав заготовлений наказ. В ньому говорилося, що капітан Станіслав Васильович Лосько переводиться в Москву, в апарат Комітету держбезпеки — і один з відділів, де тривалий час працював Карпенко.
Не знав цього й Ігор.
Він поклав ногу на ногу, обперся ліктем об коліно і примостив підборіддя на широкій долоні. Кітель він зняв, повісив на якусь скобу, а сам лишився у тенісці. Він дивився в одне місце, не бачачи нічого, покушуючи губи. Очевидно, в такт своїм думкам, він гладив пальцями довгий — від зап'ястя до ліктя — сизуватий шрам на внутрішньому боці короткої мускулистої руки.
Карпенко думав про прості житейські справи, про те, що він забув лишити батькові доручення на свою зарплату, що, мабуть, уже прийшов черговий том Ромена Роллана, що спробує випросити у Степаничева відпустку зараз, влітку. Зимою їхати в Ялту немає рації; що було б добре застати Костю Замбахідзе у Москві.
А може варт поїхати відпочити цього року не в Ялту, а в який-небудь будинок відпочинку в Карпатах, де є сосновий бір, стрімка холодна річка, волейбольна сітка і партнери, схожі на Колю Петрова.
Але Ігор не знав, що у відпустку йому доведеться піти восени або навіть узимку, бо на тому ж столі у Юрія Кириловича Степаничева лежало відрядження: полковник Карпенко в перший же понеділок повинен терміново виїхати на одну з баз Чорноморського флоту на тривалий час. В перший же понеділок…
Завтра субота. Треба встигнути за короткий робочий день підготувати всі папери для доповіді Степаничеву, а в неділю — на весілля до нього: генерал одружує сина. Хильнувши чарчину-другу, генерал Степаничев буде говорити, що не подасть у відставку, доки не одружить останнього холостяка з свого відділу — Ігоря Карпенка. На весілля — це непогано. А що подарувати молодятам?
