Головний лікар сяйнув окулярами і здивовано подивився на їх документи. Що могло трапитись в його невинній установі? В загальних рисах йому розповіли про суть справи. Викликали лікаря Софію Сергіївну, яка вчора чергувала. Повна сива жінка в білому накрохмаленому халаті, присівши на краєчок канапи, збентежено вислухала прохання Ігоря: «Спробуйте, будь ласка, пригадати всі, до найдрібнішої, події минулої доби. Адже у вас добове чергування?»
— Так, я чергувала добу. Але я нічого не можу пригадати що-небудь таке, що варте було б уваги.
— А вчора ввечері або цієї ночі були якісь порушення режиму з боку відпочиваючих?
— Це як завжди, — посміхнулася жінка. — Після відбою завжди знайдуться аматори місячних ванн. З цим неможливо боротись. — Хто саме вчора запізнився до відбою?
— Та хіба я могла встежити! На початку дванадцятої я обійшла корпуси і «Лісову спальню» — так у нас іменується галявина посеред парку, де на відкритому повітрі сплять відпочиваючі. Начебто всі були на місці. Але знаєте, в нас є «спеціалісти», особливо з молоді: розкладе свою ковдру так, наче людина, яка вкрилася з головою, а сам… А що трапилось? — запитала раптом жінка.
Карпенко подивився на її сиву голову, обличчя з поморщеними щоками і короткозорими теплими очима.
— Вчора увечері тут був ворог. Він зустрічався з кимось з відпочиваючих або співробітником.
Жінка подивилася на всіх з таким виглядом, наче запитувала: чи не жартують з нею?
— Отже, вночі нічого незвичайного у вас не трапилося? — ще раз запитав Карпенко.
— Аркадій Степанович, — раптом звернулася жінка до головного лікаря, — відпочиваючий Феофанов знову не ночував сьогодні в будинку відпочинку.
— Феофанов? — перепитав головний лікар.
— Так. Отой, що має такий начальницький вид і всім зауваження робить.
— Розкажіть детальніше, лікарю, — зацікавився Карпенко.
— Рано-вранці, приблизно пів на сьому, — поспішливо, наче боячись, щоб її не перебили, почала Софія Сергіївна, — я вийшла в парк. Напередодні до нас прибула нова група відпочиваючих. Доки їх влаштували, пробило три, а в шість мене вже розбудив шеф-повар — брате пробу. Боліла голова. Я вирішила пройтися. Проходячи мимо воріт, я почула, як зашуміла машина. Стукнули дверцята — і знову загув мотор. Я поцікавилась, хто ж це до нас так рано приїхав. В цей час якийсь мужчина повернув на бокову алейку. На вулиці розверталася легкова машина, таксі. Я покликала мужчину. Він зупинився, і я впізнала Феофанова. Він, мабуть, був чимось розстроєний і розмовляв зі мною різко, нехотя. На моє питання, чому він не ночував в будинку відпочинку, він відповів, що ходив на станцію зустрічати якогось приятеля із міністерства, який проїжджав через Клуш. Я зауважила йому, що мене мало цікавить, де працюють його приятелі, і що я доповім головному лікареві про порушення режиму. Феофанов став грубіянити, відповів, що це питання «уже сам якось полагодить з головним лікарем», а мені, мовляв, нічого втручатися в чужі справи…
— А чому ви вирішили, що він зовсім не ночував? — перебив Карпенко. Феофанов міг дійсно встати зарання і піти на вокзал.
— А таксі! Якщо він справді ходив на вокзал, то хто ж бере звідти таксі, коли тут відстань всього 500–600 метрів Це просто було б безглуздо.
— Це логічно, Софіє Сергіївно, — зауважив Карпенко. — Але зовсім немає логіки в тому, що ви після безсонної ночі до цих пір не спите з нашої вини. Ідіть відпочивати і дуже вам дякуємо!
Коли жінка вийшла, головний лікар звівся з-за столу,
— Не буду вам заважати, — він зняв окуляри і почав їх класти до рогового футляра,
— Ні, ні, Аркадію Степановичу, ви нам дуже потрібні, — заперечив Карпенко. — Будь ласка, залишайтесь. З вашої згоди я подзвеню.
— Прошу.
Начальник вокзалу, з яким, нарешті, з'єднали підполковника, відповів, що біля станції немає зупинок таксі. «Та ні ж! І сьогодні вранці не було… Абсолютно точно! А хто це запитує? З міліції? Щось трапилось? Я зараз ще в перонних контролерів поцікавлюсь…» Хвилин через п'ять він уточнив, що вранці біля вокзала не було жодної машини і що два пасажири з вантажем, які приїхали п'ятигодинним поїздом, обурювалися цим.
Тоді Карпенко вирішив поговорити з Фео- фановим. Але його довго не могли знайти. Виявилось, що він спить в гамані — посеред бору за волейбольним майданчиком.
В пом'ятій вельветовій піжамі, з книжкою під рукою, він зайшов до кабінету впевненою ходою і, не чекаючи на запрошення, сів у плетене крісло навпроти головного лікаря. Темноблакитні красиві очі його зустрілися з поглядом Карпенка. «Такі подобаються жінкам», подумав з легкою заздрістю Ігор, окинувши показну постать Феофанова.