Так минає година-друга.
Найрізноманітніші припущення народжувались в голові Карпенка. Одні він обережно відкидав, водночас думаючи над можливістю перевірити інші. Прийшов Лосько, а за ним незабаром і майор з своєю папкою, що її Карпенко, поклавши на канапу, не став і розкривати. Змахнувши зі столу все зайве, він розгорнув перед собою чистий аркуш паперу і взяв олівець.
— Давайте думати разом. В папках ми зараз не знайдемо нічого нового. Все, що нам відомо, можна приблизно підсумувати так: «Начальник» благополучно приземлився у Воронячій ущелині і попрямував до Старого схрону. Не заставши там «Глухонімого», він зачекав ще день, запідозрив, що не все гаразд, і пішов у Клуш. Переночував в будинку відпочинку і вранці виїхав у Стопачі, де зустрівся з Коломийчуком. Той попередив його, що Ярема заарештований. «Начальник» зрозумів і те, де подівся «Глухонімий», Роль «кореспондента» поки що незрозуміла. Відомо одне: він ішов на явку до Коломийчука, нічого не знаючи про те, що явка провалена. Так? Що ж далі? «Начальник» через Коломийчука дає завдання його людям висадити в повітря міст на 107-му кілометрі. Причому, дає й вибухівку. Це цілком ясно. Піротехнічна експертиза встановила ідентичність портативних мін — «цигарок», вилучених у бандитів і в «Глухонімого». Це — «тютюнові вироби» однієї «фабрики». Ось факти, що нам відомі. Які з них породжують сумніви? Диверсія на мосту. Дивовижна диверсія! Я викликав з Вишгорода спеціаліста-мостовика, але й без нього зрозуміло, що масштаби збитку, що його б ми понесли, в разі диверсія вдалася б, не відповідають масштабам її підготовки. «Начальник» пожертвував трьома агентами для цілі, яка навряд чи могла його спокусити. Варіант з висадженням в повітря військового ешелону теж відпадає. Так для чого ж йому став потрібен міст?
— Я продовжую дотримуватися думки, що це зроблено для того, аби відвернути нашу увагу, — сказав майор. — «Начальник» розраховує примусити нас зосередити всю свою увагу на цій диверсії, а сам тим часом намагається напаскудити в іншому місці. Старий прийом!
— Саме тому він і викликає сумнів! — вигукнув Карпенко. — Невже це лише для того, щоб відвернути нашу увагу?
— А може міст сам по собі все ж був його ціллю? — підказав Лосько. — Адже ми не враховуємо, що коли б міст був висаджений, то на певний час рух на залізниці припинився б.
— Треба краще вивчати, капітане, географію шляхів сполучення, — пролунав від дверей голос, і в кімнату зайшов Степаничев. — Ви забули, що є ще стара східна залізниця через Карпати.
На генералові був кремовий чесучевий костюм і легкі сандалети. Він весело обвів очима присутніх, що звелися при його появі.
Степаничев уважно вислухав всі подробиці, задав кілька питань, щось записав до блокнота і подивився на годинника.
— Робочий день вже давно закінчився, товариші, а ми з вами все ще займаємося справами. Немає порядку. Цього разу винен я. А тепер давайте кінчати. Підполковника Карпенка прошу залишитись.
Коли вони залишилися вдвох, Степаничев запитав:
— Не бійсь, сердився ти, Ігор Олександрович, на моє мовчання? Думаєш, послав мене «дід» шукати вчорашній день, а сам окопався у Вишгороді й чекає, доки йому «Начальника» доставлять? Думав, що легше давати завдання, ніж виконувати їх; що ось вислизнув з рук головний ворог, а тепер тримай відповідь перед грізним генералом, який навіть слухати не хоче про якісь там об'єктивні причини! Так, чи що? — Не зовсім так, — посміхнувся Карпенко.
— Так, так. Ти не викручуйся. Давай, як говорять, відійдем та подивимось, чи добре сидимо. Добре, добре… поки що, звичайно, в галоші. Пригадав би ти раніше фразу Яреми про 25 карбованців — захопили б ми Коломийчука. Шию милити буду за це не зараз, а під час огляду операції, коли все закінчимо. Це — раз. Друге — Лосько проґавив: собаку до схрона міг раніше викликати? Міг. От нас і обігнали в часі. А разом і в просторі.
— В нас, Юрію Кириловичу, винну голову стинають. Знаю. І все, що ви кажете, справедливо, але…
— Ну й помовч. Давай, сідай. Зараз нам треба вирішити два питання: для чого пожалував до нас цей «Начальник» і навіщо йому треба було висаджувати міст?
Карпенко розповів генералові про свою розмову з старшим сержантом Іванцовим.
— Щось дуже наплутано, але перевірити необхідно. Я про це подумаю. Знаєш, чим я займався останні два дні? Мене дуже зацікавила особа Реверса. Пам'ятаєш показання «Глухонімого»? Він розповідав про те, що був найнятий якимсь Реверсом для виконання одного «приватного доручення».