Завжди похмурий, мов горобина ніч, раптом дядько Опанас повеселішав чорною дошкою свого лиця, хоч, здавалося б, чого цвинтарному сторожеві радіти? Але ж ліве око немов насміхалося з правого ока, як отой горох насміхався з квасолі, не відаючи, що розмокне – то й сам лопне. А праве око підсміювалося з лівого, як отой кулик із болота, аж поки сам у болото заліз. І ще ж верхня губа в дядька Опанаса насміхалася з нижньої, як насміхався горщик з котла, а обидва чорні дотла. Еге ж, і чого б то цвинтарному сторожеві так тішитись?
– І все неправда, – бубонів дядько Опанас десь коло крамниці, – отому-то в брехні язик поламається.
– Це така правда, як на Поділлю хліб по кіллю, а ковбасами хліб загороджений, – бубонів цвинтарний сторож посеред дитячого гурту, що валом валив зі школи.
– Це така правда, як пси траву їдять, – мимрив на автобусній зупинці серед пасажирів. – А я знаю, як мухи коня з’їли, а вовк помагав!
Ми здибалися з дядьком Опанасом саме на автобусній зупинці – я повернувся в Яблунівку від районного стоматолога, куди мене водив зубний біль. Цвинтарний сторож якийсь час ішов назирці за мною, а потім крикнув, наче гарапником по мокрій траві ляснув:
– А я все знаю!.. Знаю, бо бачив отих сім вовків – і всі білі.
І несподівано моторно, мовби пущене з руки велосипедне колесо, підкотився впритул.
– І зовсім не міліція була з обшуком у Вівді Оберемок. А навідувались оті!..
– Хто? – Очі в цвинтарного сторожа скидались на два сейфи з електронним секретним замком, які нікому не відкриють своїх таємниць. – А хто ж саме, дядьку Опанасе?
– По світах уже нафти нема, поменшало, правда?
– Але ж де нафта, а де Яблунівка з Вівдею Оберемок!.. Хто навідувався?
– Оті, що нафту їм треба.
– Свят-свят, дядьку Опанасе, перехрестіться!
– Аж по світах уже переходять із бензину на спирт, правда? Скоро машини жертимуть спирт замість бензину. Все переганятимуть на алкоголь. Грузовики, автобуси, літаки – всі заправлятимуть алкоголем. Спиртом чи горілкою, вином чи коньяком. Уже такі мотори є!
– Ну є, ну шукають вчені, – мусив згодитись я, пригадавши всякі курйозні й серйозні повідомлення в пресі. – З тростини теж виготовляють спирт, яким хочуть годувати дизельні двигуни...
– Ось я й кажу! – зрадів цвинтарний сторож. – Замість нафти та бензину – спирт! І самогон! Із меляси, з картоплі, з буряків, із цукру, із зерна, із яблук, із вишень, із винограду!
– Якщо стільки напоїв машинам, то машини їздитимуть п’яні, мов чопи. Будуть потрібні для них не тільки гаражі чи автопарки, а й забігайлівки та витверезники. – Мені згадалось недавнє видіння американської машинної цивілізації, і я додав:–А й кафе, ресторани!.. Там вони питимуть коктейлі чи вишнівку, віскі з содовою, чачу, цуйку, ракію...
– Як треба, то не тільки гаражі, а й витверезники будуть! – запевнив цвинтарний сторож.
– Але ж стривайте, дядьку Опанасе!.. Хто навідувався до Вівді Оберемок, як не міліція?
– Могли й перевдягнутись під міліцію оті, що немає нафти в них. Хіба не введуть в оману, коли вигоду мають на оці?.. Вівдю знають за її самогон і в районі, і в області, і в світі. Ось і прителіпалися зі світу на якихось своїх ракетах, щоб викрасти її секрети.
– Секрети? Навіщо?
– Бо коли нафта вся вичерпається, то навіть самогон стане стратегічним продуктом. Втямили? Тим більше такий продукт, який жене Вівдя Оберемок. – При згадці про той продукт, якого домагається їхня яблунівська самогонниця, в очах цвинтарного сторожа появились хмільні бісики, що наче бились між собою навкулачки. – Перша склянка б’є в живіт, немов бугай рогами, друга склянка стріляє в голову, немов гаубиця, а вже третя склянка валить чоловіка з копит! Отака страшна убойна сила! Та коли за цю страшну убойну силу кожен наш дядько знає, то хіба там не довідались? А довідались, то й навідались, а навідались, то й розвідались!
– Еге ж, енергетична криза здатна будь-яку аномалію спородити, – мусив згодитись я.
– Отож вони й викрали апарат у Вівді та її секрети, – цвинтарний сторож стелив словами, як листям. – Тепер їхні мотори не стоятимуть, навіть коли вся нафта вийде... Ой-ой, весь світ на лукавстві стоїть і на хитрощах, у кожного – лисячий хвіст, зате вовчі думки.
– То чому ж вони саму Вівдю не викрали? –спробував я ледь-ледь засумніватись.
– Зразу видно, що ви Обеременчиху не знаєте! З доброї волі своїх секретів нікому не розсекретить. Своїм не розсекретить, а що вже казати про тих, у кого завал із нафтою вийшов! То ж такі хитруни, що в очі світять, а позаочі б чоловіка з’їли, вони тіло обіймають, а душу виймають.