– Все буде о’кей, Боб! – заспокоює свого колегу той, що схожий на метиса чи на пуерторіканця.
– О’кей, Джо, – механічно повторює по-дівочому вродливий Боб.
Натовп гаволовів, яких, виявляється, можна побачити не тільки в Яблунівці, айв Америці. Кордон поліції, яка в руках тримає гумові кийки, а в зубах – жувальну гумку. Телебачення вже тут як тут, ведуть репортаж із місця драматичної події прямісінько в ефір. Плаче хлопчик років п’яти-шести, сльози блищать і в сивого негра, що світить білками трагічних очей. Перед каретою «швидкої допомоги» всі розступаються, і не встигає ще машина сповільнити біг, як дверцята наобіч розчиняються – й на тротуар зі своїм лікарським причандаллям вискакують медики.
Сетер лежав, безсило відкинувши задні лапи, а передні ледь звівши. Довгу й суху, звужену поміж вухами, голову свою сетер намагався раз у раз покласти на передні напівзведені лапи, проте голова падала безвільно. В очах, якими сетер дивився на людей, полум’янів біль. Цей біль надавав очам собаки майже людського виразу, а очам (темно-карим, посадженим неглибоко, овальної форми, з косим розрізом повік) незвичайної виразної краси.
– Чарлі!.. Чарлі!.. Чарлі!.. – з підвиванням повторювала фарбована шатенка років за п’ятдесят. Її довгі й худі ноги скидались на італійські спагетті, яким немає кінця-краю. – Чарлі!..
Слухаючи хазяйку, переймаючись розпачем у її голосі, ірландський сетер Чарлі винувато ворушив тонкими висячими вухами і, ощирюючись, показував щільно зімкнуті міцні зуби.
Лікарі з карети «швидкої допомоги» вже поприсідали навколішки біля сетера. Без розпитувань, без жодного зайвого слова чіпкими професіональними поглядами визначили характер каліцтва – і вже з медичних їхніх валізок умить появились інструменти, препарати. Кров, яка сочилася з обох задніх кінцівок, було зупинено – в чотири руки, які вправно орудували, накладено було марлевий жгут. Чималу рану на крупі теж доглянуто – срібними ножичками вистрижено шерсть, змазано спиртовим розчином йоду, припудрено пеніциліном, накладено асептичну пов’язку.
– Скажіть, він житиме? Він житиме? – істерично звискувала шатенка, звертаючись до обох лікарів швидкої допомоги відразу. – О мій Чарлі! Що зі мною станеться без тебе, Чарлі!
Очима кольору недоспілої маніоки шатенка виціловувала ірландському сетеру перенісся з маленькою горбинкою, суху м’язисту шию, довгі груди, розвинуту холку, мускулисту спину. Голубила божевільним стражденним поглядом овальні лапи з міцно стуленими пальцями, голубила шаблеподібний хвіст.
І тоді з натовпу ґаволовів виступив старший куди пошлють із колгоспу «Барвінок». Аівою рукою статечно торкаючись до старанно начищених нагород на грудях, праву свою, трудову й мозолясту, колгоспницьку руку заспокійливо поклав на плече шатенці. Чистою українською мовою (звісно, з характерною подільською вимовою) сказав чемно:
– Ще не пропіла йому пташка, ще не доходились його ніжки, ще не доробились його ручки.
Шатенка на безмежних-безкраїх ногах-спагетті радісно блимнула на Хому своїми лупатими очима кольору недоспілої маніоки й сказала англійською мовою:
– Смерті не відперти, але я хочу переставитись із Чарлі, мов за руки побравшись.
– Яке життя, таку й смерть удвох матимете, – заспокоїв Хома на неповторному своєму подільському діалекті. – Як у Яблунівці кажуть? Живий без місця, а мертвий без могили не буде.
– Колосально! – зраділа шатенка, забувши про істерику. – Ви астролог? Хіромант? Маг?
– А ще в Яблунівці кажуть: мертвому землі не купити, а шкури з нього не злупити.
– Шедеврально! – вже мало не ревла від утіхи шатенка, й недоспіла маніока її очей починала достигати – від шалу, від захоплення, від містично-шарлатанського оптимізму Хоми.
– А ще в Яблунівці кажуть: мертвим хоч тин підіпри, йому все байдуже.
– Концептуально! – врешті аж заревла шатенка від радості. – Ваша теорія в корені заперечує теорію Будди.
– Ага, – скромно згодився старший куди пошлють із колгоспу «Барвінок».
У цей час медики, надавши першу невідкладну допомогу потерпілому, понесли на феєричних пластикових ношах ірландського сетера до карети. А що шатенка хотіла їхати разом зі своїм Чарлі, а що вона тягла за руку Хому, котрий так вразив її уяву, то карета «швидкої допомоги» виявилась украй перевантажена. Хоч бери та ірландського сетера з машини виганяй! Поліцейські засюрчали в пронизливі сюрчки, просячи ґаволовів розступитись, стрекотали камери телебачення, що знімали для показу по першому каналу епізод із наданням невідкладної допомоги потерпілому ірландському сетеру, і, нарешті, оперативна карета, виючи, рине геть.