– Отже, місіс, – говорив молодий медик, що мав по-дівочому вродливе обличчя й окуляри в позолоченій оправі, – ми госпіталізуємо вашого безцінного Чарлі в нашій поліклініці. Ми не сумніваємось у тому, що Чарлі потребує окремої палати, чи не так, місіс? Окрема палата для сетера обійдеться вдвічі дорожче, та чи слід говорити про долари, коли йдеться про здоров’я собаки?!
Палата, куди доставлено скаліченого Чарлі, нагадувала не так лікарняний покій, як номер у фешенебельному готелі. Кроки гасли в м’якому ворсистому килимі, який застеляв усю підлогу. Два телевізори – один навпроти ліжка, а другий вмонтовано в стелю, щоб дивитися з постелі, В кришталевих вазах – орхідеї, левкої, магнолії. В палаті красувалось тільки три картини, проте й невіглас упізнав би в них майстрів європейського Відродження якщо не першої, то другої руки. В палаті панував мікроклімат, який мав сприяти доброму самопочуттю собаки і його швидкому одужанню.
– Вчора з цього номера виписався пойнтер Бен, – мовив лікар, схожий на пуерторіканця. – Він тут лежав із запаленням слизової оболонки гортані.
– Ах, пойнтер Бен! – вигукнула шатенка. – Він народився від суки Вероніки, яка належала внучатій племінниці Дюпона.
– А перед пойнтером Беном у цій палаті лежав російський гончак Кирило, лікувався від пневмонії. Його лікували антибіотиками, які на літаках доставляли з Японії і Франції.
– Ах, гончак Кирило! – вигукнула шатенка. – Він народився від суки Дездемони, яка належала позашлюбному синові племінника князя Голіцина.
– А ще перед гончаком Кирилом тут лежав спанієль Принц Датський, лікувався від епілепсії. За його здоров’я боролись найвидатніші світила медичної науки з Нью-Йорка і Вашінгтона, з Токіо й Парижа. Вдавались також до народної медицини, до голкотерапії. Місіс, можете повірити, це була жахлива картина: голову закинув назад, щелепи стиснув, із пащі в Принца Датського тече рожева слина, сіпаються м’язи тулуба і кінцівок, зіниці широко розплющені!.. Проте з нашої поліклініки Принц Датський виписався здоровшим, ніж чемпіон світу з боксу Кассіус Клей у кращі свої роки.
– Яка прекрасна поліклініка! Які чудові спеціалісти! – захоплювалась шатенка.
– Місіс, можете повірити, що умови для лікування собак тут кращі, ніж у лікарнях для людей.
– Вірю! – Шатенка закочувала під лоба очі кольору недостиглої маніоки. – Це чудово!
Зі сльозами вона розпрощалася із сетером Чарлі, якого вкладав у ліжко медик, що мав по-дівочому вродливе обличчя м’яких ліній. В темно-карих очах собаки теж блиснули сльози, він тихесенько заскімлив, мочка носа затремтіла. Медик, схожий на пуерторіканця, розповідав у коридорі:
– Місіс, немає такої хвороби, якої б не вилікували спеціалісти нашої поліклініки. Якби, наприклад, ваш сетер Чарлі не був травмований, а заразився чумою...
– Я не хочу, щоб він заразився чумою! – вигукнула шатенка.
– Ну оскаженів...
– Але я не хочу, щоб він скаженів!
– Чи його спіткала хвороба Ауєскі...
– Не хочу ніякого Ауєскі! – істерично скрикнула шатенка.
– Даруйте, місіс, я кажу тільки до прикладу. Гаразд, не будемо згадувати вашого Чарлі. Хай у нього зостається та хвороба, з якою потрапив до поліклініки. Проте майте на увазі, що ми лікуємо від усіх хвороб. Туберкульоз, бруцельоз, сальмонелез, колібактеріоз, правець, ботулізм, лептоспіроз, стригучий лишай, парша! – Медик, схожий на пуерторіканця, з невимовною насолодою називав усі болячки, смакуючи, втішаючись самим звучанням слів, і, либонь, вони впливали на нього, наче наркотики.
Хома з шатенкою зачаровано слухали собачого ескулапа. Зрештою і яблунівський колгоспник, що досі наче язика проковтнув, спромігся на слово:
– А собак, що старі, мов собаки, лікують у вас від старості?
– Проблемам собачої геронтології приділяємо велику увагу. У нас є спеціалісти, котрі лікують собак, які від своєї хати вже не можуть нікуди шкандибати. І тих собак лікуємо, кого зістарили годи і тяжкі пригоди. І тих собак, до кого старість не прийшла з добром, а з кашлем та з горбом.
– А собак, яким старість не радість, а вмирать не хочеться? – поцікавилась шатенка.
– І навіть лікуємо не так старих собак, як давніх!
По коридору ступав маленькими круглими лапами жор- сткошерстий фокстер’єр із сірими плямами на білих боках. Клинцювата голова, маленькі й тонкі вуха, коричневі очі, пружна спина, підтягнутий живіт – усе свідчило про міцне генеалогічне древо цього породистого пса.
– Та це ж Макс! – Шатенка впізнала собаку й зраділа, наче найкращому своєму приятелеві. – Торік його фотознімок було вміщено на першій сторінці «Плейбоя»!