– Чудово! – не міг я стримати захоплення. – Цю картину правління колгоспу «Барвінок» під головуванням Дима повинне схвалити одностайно. Яка техніка письма і яка сучасна техніка па полі!
Художник зостався глухим до моєї похвали, і його згорблені плечі виражали похмуру приреченість. У зацькованих вовчих очах, здавалось, дотлівали рештки прекрасного маніакального задуму, ось тільки якого саме? Голос прозвучав так тяжко, наче на ланцюгу свого голосу він витягував із грудей важкі відра зі словами, а ті ж слова – чи залізні, чи кремінні, чи з мокрого піску.
– На жаль, голова колгоспу Михайло Григорович Дим уже забракував картину.
– Забракував? – тетеріючи, пробелькотав я. – А яку позицію зайняло правління колгоспу?
– Повністю приєдналось до думки голови колгоспу.
– Даруйте, але чому?.. Ви протестували?.. Ви зобов’язані протестувати!
– Річ у тому, що я згодився... І з Димом, і з правлінням колгоспу...
– Але ж ваші совість, сумління, хист!
– І вони також згодились.
– Але ж така прекрасна картина!.. Даруйте, не розумію, голова йде обертом, поясніть.
– Бачте, ви й справді не тямите на ідеях рухомого живопису, – саркастично всміхнувся бородань.
– Так, так, я профан, але ж картина говорить сама за себе, стільки вірності об’єктивній правді!
– Вірності й справді багато, на сто відсотків, але і її мало. Правління колгоспу на чолі з Димом правильно зауважило, що в кожній картині має бути надзавдання, так?
– Хто ж не знає цієї простої істини?.. Її сповідав у театрі великий Станіславський!.. Але в чому має виражатись надзавдання вашої картини?
– Надзавдання полягає в тому, що тут має бути чітко виражена ідея внутрішніх резервів.
– Простіше кажучи, підтекст, мистецька містика?
Бородань засміявся, наче заскрипіло старе скрипливе
дерево, та ще той скрип зоддалеки супроводжувався кістлявим карканням столітнього ворона.
– Е-е, внутрішні резерви не можна так спрощувати, порівнюючи їх із мистецькою містикою. Підтекст – річ начебто ефемерна й водночас конкретна, підтекст сприйме художньо розвинута й освічена психіка. А внутрішні резерви – поняття далеке від ефемерності, воно принципово конкретне й надається до розуміння будь-якій свідомості, хай вона розвинута в художньому плані чи ні.
– На цій відмінності сам чорт зламає ногу!
Примружившись, бородань задивився на малювання на
стіні. Як завжди босий, він ворушив пальцями виставленої вперед правої ноги. Пальці на нозі були не менші, ніж на руці; жилаві, тонкі, довгі, вони клопітливо розминали грудочки засохлої фарби, що валялись на підлозі. Здавалось, такими жадібними, такими невсипущими пальцями можна взяти пензель – і малювати картини, які ого як вражатимуть талантом і правдою дійсності!
– Що ж, доведеться пояснити... Суперфосфат у пакунках бачите? І зерно в мішках?.. Як ви гадаєте, коли в оцю дбайливо зорану землю посіяти насіння, коли вдобрити такими добривами, то скільки центнерів на гектар можна сподіватись врожаю пшениці?
– Ну, сорок п’ять центнерів... Ну, п’ятдесят! – непевно відповів я.
– Ага, сорок-п’ятдесят! – із недобрими нотками торжества в голосі сказав бородань. – Хай так, хай сорок- п’ятдесят! Саме стільки центнерів сиділо і в моїй голові, коли я приступав до картини. Та справа ось у чому!.. Колгоспник, який побачить цю картину, повинен думати, що художник задумав змалювати майбутній врожай десь центнерів на шістдесят із кожного гектара.
– Даруйте, але де ж візьмуться цих додаткових десять центнерів?
– За рахунок внутрішніх резервів! – із недобрим торжеством у голосі мовив бородань.
– Усе бачу на картині, – мимрив я, – ось тільки цих внутрішніх резервів не бачу.
– І правильно, бо їх нема! А то моя провина, що їх на картині не видно. Я зобов’язаний так зобразити посівну кампанію, щоб внутрішні резерви були як на долоні! – Кутики вуст у нього сіпались, а сам він, либонь, ледве стримувався від гніву на моє неуцтво й нетямковитість. – Істина проста, і скринька із внутрішніми резервами відкривається вкрай легко. Оце зерно в мішках! – Бородань тицьнув пальцем у мішки. – Оцей суперфосфат, оця рілля! – Він тицьнув пальцями в суперфосфат і в ріллю. –• Все слід на картині зобразити так, щоб вони обіцяли урожай саме на шістдесят центнерів із кожного гектара!