– У фойє Будинку культури це не звичайна колгоспна корова, а натура.
– Натура? – В голові моїй стало розвиднятись, проте до світанку було далеко. – Яка натура?
– Авжеж, це натура, яку – даруйте за каламбур – я з натури переводжу на стіну. – Бородань навпочіпки став коло корови, помасажував вим’я й смикнув уміло пальцями обох рук за дві тугі великі дійки. Краплини молока проллялись донизу, паче в серпні впали рясні метеорити над селом, згасаючи й танучи. – Тепер пересвідчились?
Зайшовши збоку, я зміг, нарешті, поглянути на той клапоть стіни, який досі затуляла корова тлустими своїми боками. Впевненим штрихом накидано контур тварини, яка зараз жувала жуйку. Художник користувався поки що вугіллям, щоб згодом, упоравшись із композицією, взятися за гаму кольорів, за спектр відтінків. У його манері мені привиділась майстерна рука самого маестро Пікассо, який любив малювати биків і іспанську кориду.
– Натура – ось справжній предмет зображення для художника, – мовив бородань, сиплючи на мене іскристим космічним пилом зі смоляної безодні очей. – І коли художник не йде до натури, то натура сама приходить до художника або ж приводять її на налигачі. Даруйте за афоризм, але навіть налигана натура – це натура. Таким чином отут, – бородань жестом руки показав на фойє, – все буде створено з натури. Корова – це перша ластівка, знову ж таки даруйте за каламбур. За першою ластівкою появляться й інші.
– Які саме? – несміливо поцікавився я.
– Я намалюю на оцій стіні корів і телят, свиней і овець, курей і качок, індиків і гусей.
– Птахів буде загнано осюди в фойє?
– Тільки так можна домогтись ефекту найбільшої правди, а мистецтво – завжди правда... Крім того, намалюю й сучасну потужну механізацію, якої вдосталь у колгоспі «Барвінок».
– Трактори й комбайни? –поспитав я. – Лінію високовольтної передачі?..
– І трактори, й комбайни, й лінію високовольтної передачі, – сипнув твердими словами, наче жолуддям із решета. – А техніку треба відтворити так, щоб була справжніша, ніж її випускають на заводах. Щоб у будь-яку хвилину могла зійти з картини! – Очі його палахкотіли гострим крижаним блиском, а чорні брови здригались, мов крила беркута в передчутті польоту. – Так, щоб техніка могла зійти з картини й своїм ходом податись на колгоспні поля, аби орати й сіяти, копати й молотити. Ось якої сили мають бути мій хист і мій пензель! І я неодмінно доможусь такого ефекту.
– Даруйте, – мовив я спантеличено, – а техніку ви теж малюватимете з натури?
– З натури! Бо немає інших шляхів, щоб домогтись максимальної правди. Різні художники дотримуються різних принципів. Для одного солодка брехня краща гіркої правди. Для другого – розумна брехня краща дурної правди. У третього буває стільки правд, скільки ніг у гадюки. А хіба мало таких, що сповідають у мистецтві принцип: на вербі – груші, а на осиці – кислиці? Та я не з таких. Мистецтво – це життя, і життя – це мистецтво.
– Отже, сюди, в фойє, заведуть трактори і комбайни, щоб малювати їх із натури? – Я розгублено обдивлявся кругом. – Либонь, через двері не пройдуть, особливо комбайн «Нива»...
– А не пройдуть, то колгосп виламає стіну – й пройдуть! – Весь його вид цвів страшним, нелюдським натхненням, яке мимоволі передавалось і мені, остуджуючи мозок. – Пройдуть!
– Отже, ви сповідаєте істину, що мистецтво потребує жертв?
– Ще й яких жертв!
Корова крутнула хвостом і протяжно мукнула, наче своїм ревом кидала гостру репліку в нашій розмові про мистецтво. Мені здалось, що корова не заперечує тези про необхідність жертв в ім’я мистецтва. Звісно, якби заперечувала, то не стояла б слухняно зараз у фойє яблунівського Будинку культури, а паслася б у вечірньому лузі в колгоспній череді.
– Прогрес у техніці неминучий, так само прогрес не обмине сільського господарства, – мовив я. – Отже, з часом ваш настінний живопис застаріє, ваші фрески виглядатимуть як анахронізм...
Глибокі зморшки на чолі бороданя затріпотіли напружено, мовби то рухалась вулканічна лава по схилах кратера. На мить здалось, наче я бачу трудне народження живої думки.
– Мій живопис повинен іти в ногу з часом, у ногу з прогресом! – вигукнув.
– Як ви думаєте досягнути такого феномена?
– Модернізується техніка – має модернізуватись і зміст картини. Розумієте? Наприклад, промисловість освоїла випуск нових марок збиральних агрегатів, а «Колос» і «Ниву», списано в тираж. Що маю чинити я, живописець, щоб моє мистецтво не стало жертвою минущої злободенності? Я приїжджаю в цю саму Яблунівку – й замість старої марки збирального агрегата малюю нову. І вже ніхто не звинуватить мене у відсталості чи ретроградстві... Змінюються реалії дійсності – має змінюватись і зміст мистецтва! Я давно вже виношую ідею рухомого живопису, розумієте? Такого рухомого, як кіно чи телебачення. Я пишаюсь, що пріоритет у рухомому живописі повністю належить мені.