– А в сьогоднішніх наших газетах спростування іще не було? – спитала язиком, який раптом став у роті твердий, наче осиковий кілок. – У кого є наша районна газета? Я всі справжні новини довідуюся з нашої районної газети. Вона й про силос пише і про гній чистісіньку правду. То вона сущу правду напише про мого Хому. А в них... – і Мартоха труснула клаптем газети, – стільки правди, як у кози хвоста.
Тут саме навинувся листоноша Федір Горбатюк і, переймаючись щирим розпачем Мартохи, як своїм горем, винувато сказав, що в центральних газетах спростування про викрадення Хоми Прищепи сьогодні не друкувалось, мабуть, появиться завтра. А районна газета, яка завжди друкує саму правду (і про гній, і про силос, і про атеїзм, і про погоду на завтра) зі злободенною інформацією запізнюється майже на тиждень: то, либонь, матеріал про Хому слід чекати на її сторінках не раніше наступної суботи. Хоч круть, хоч верть, а таки виходить, що в Лондоні чи Парижі не тільки оперативніші кореспонденти, а й новини з Яблунівки летять туди в десять разів швидше, ніж до району.
– А хто б міг викрасти Хому? – підступала самогонниця до Мартохи так, як курка підступає до кицьки, бажаючи дзьобнути в тім’я і водночас побоюючись.
– Хіба в твоїй брехливій газеті не сказано?
– Фотографія така, що трудно втямити. Тягнуть до машини два гевали, а хто ці гевали – й міліція, либонь, не знає.
Мартоха мовчала, наче одбігла свого язика за тридев’ять Земель, а потім як заголосить:
– Але ж на обід ниньки додому не приходив, то, може, й справді?.. Може, й справді оті, що спідтишка мішки рвуть, що вкусять і меду дадуть, та й викрали? Позичала колись Хому свого за телицю на півроку, то тепер задурно поцупили! Ой народ який – знишка та стишка купили мого Хому за три огляди.
– Може, Мартохо, тепер стануть вимагати з вас викуп за Хому, – гомонів люд на автобусній зупинці. – Авжеж, водиться так по чужих світах. Украдуть гангстери дитину, а з батьків мільйони доларів доять. От, може, й на Хомі сподіваються руки нагріти.
– Як же вони руки нагріють на Хомі? – бідкалась рідна жінка Мартоха, здіймаючи руки до неба. – Хіба ми на тому романі зиск мали?
– Може, колгосп наш «Барвінок» пособить, бо не захоче втрачати такого трудівника...
– Може, міліція порятує Хому, от і не доведеться марно тратитись ні вам, ні колгоспові.
– Може, світова громадськість заступиться за Хому, бо знають його на всіх континентах.
– Лишенько, посеред білого дня викрали! Не інакше, як на літаючій тарілці прилітали.
– Не кажіть мені за літаючу тарілку! – скрикнула Мартоха. – Бо якщо на літаючій тарілці прилітали, то, либонь, Немає мого Хоми ні в Яблунівці, ні в районі, а десь він там...
І Мартоха задерла голову, вдивляючись у чисту блакить над селом. Натовп, що зібрався, теж задер голови, наче сподівався побачити вгорі Хому в літаючій тарілці. Запала така гнітюча тиша, що можна було почути, як шарудить однісінька, мов перст, думка в голові листоноші Федора Горбатюка, шарудить тихесенько, мов мишка в ячмінній крупі.
– Коли викрали за гроші, – нарешті взявся висловлювати свою думку листоноша, – то таки добре знали, що не такі ви вже голопузі пуцьверінки, що вам горе штанів не поре.
Маєте таку породисту корову, що не скажеш, наче кожушана латка вам рідніша рідного батька.
РОЗДІЛ П'ЯТНАДЦЯТИЙ,
Як ви помітили, попередній – чотирнадцятий – розділ завершується реплікою листоноші Федора Горбатюка, й ця репліка повисає в повітрі. А як відомо, великої треба хусти, щоб зав’язати Мартосі усти! Чому ж вона держала язик за зубами, наче їй нічого не кортіло, чому ж раптом губа їй стала заперта, наче почеплено залізний замок пудів на два?
Усяких несподіванок можна чекати в цьому світі. Там, дивись, корова отелилася телям, що має не пару ріжок, а дві пари. Ще в інших краях знайшлось теля то й зовсім із двома головами. У якомусь селі виріс у дядька на вгороді гарбуз хоча й не завбільшки з цистерну, та все-таки з чималого собацюру навприсядки. Ще в іншого народного вмільця поспіли на вербі не тільки яблука, а й груші. В сусідньому районі льоха опоросилась у чоловіка, привівши таку тьму-тьмущу поросяток, що й уся свиноферма за один опорос не здатна.