РОЗДІЛ ДВАДЦЯТИЙ,
Японський інститут по вивченню громадської думки з допомогою численних тестів з’ясував, що найпопулярнішою особою травня місяця серед аборигенів острова Хоккайдо, ескімосів Аляски та алеутів Алеутських островів виявився знову, як і в попередні місяці, яблунівський колгоспник Хома Прищепа. Серед цих народностей своєю популярністю з Хомою Прищепою могли б посперечатися, здається, американський президент Джіммі Картер і вокальний ансамбль «АББА», та, на жаль, японський інститут по вивченню громадської думки не вивчав рівня їхньої популярності ні на Хоккайдо, ні на Алясці, ні на Алеутах.
Може, не варто було б зупинятись на цьому курйозі, який, однак, швидше виглядає закономірністю, коли б інший курйоз, пов’язаний із першим, не набрав міжнародного розголосу. Річ у тому, що мер міста Венеції – знаменитого італійського міста, котре, як відомо, розташоване на знаменитих венеційських каналах і на знаменитій лагуні, – та й не надумав зробити скромний презент.
Авжеж, довідавшись про виняткову популярність Хоми Прищепи і намагаючись привернути увагу до своєї особи та до Венеції, до якої стало приїжджати менше туристів, він надумав подарувати яблунівському колгоспнику золотих коней, що охороняють головний вхід до собору святого Марка в місті. Скликавши прес-конференцію, мер оповістив усіх про свій намір, і вже наступного ранку цю новину знали у Яблунівці. Знову ж таки, з італійської «Мессаджеро» чи то з французької «Оррор», що потрапляють на районний ярмарок, де наші молодиці загортають у них сир і курячі потрухи.
Старовинні золоті коні, які не одне століття прикрашають собор святого Марка, в подарунок Хомі! Що ж виходить? Виходить, Хома, який зовсім не є святим, а просто старшим куди пошлють у колгоспі «Барвінок», який навряд чи й хреститись уміє по-православному, та й святіший за католицького святого! Листоноша Федір Горбатюк, який любив підпустити Хомі шпильку чи підкласти свиню, бігав по селу й галасував, що є достойніші. Розуміючи, що йому важко тягатися з самим Хомою, щоб претендувати на золотих коней у подарунок, листоноша навіть називав такого достойника – форварда київського «Динамо», володаря «Золотого м’яча» Олега Блохіна. Розносячи по хатах газети й журнали, листоноша бубонів і бубонів: «О, не догадались віддати золотих коней Блохіну!»
Найпалкіше, звісно, цю новину обговорювало яблунівське жіноцтво у яблунівській лавці. Купуючи сіль чи сірники, перкаль чи м’ятні цукерки-подушечки, вони чесали язики, як ото чешуть повісмо клоччя.
– Ганько, а то часом не ті коні, які ще в Древньому Римі стояли біля тріумфальної арки?
– Хороба їх знає, ті чи не ті, Фросько. В Римі тих коней золотих табуни водяться, хіба вгадаєш.
– А мій Федір каже, що таки ті. Начебто вони колись стояли і в Константинополі на іподромі.
– Раз Федір каже, то знає, бо він в Австрії воював, там і лівої руки позбувся, неборака.
– А ще Федір каже, що тих коней колись Наполеон возив собі до Парижа.
– Ганько, за якого Наполеона ти говориш? За того, що бито його під Москвою?
– Аякже, за того. В Парижі стояли коні коло палацу Тюїльрі, а потім на майдані Карусель, де у французів своя Тріумфальна арка. Так що, Фросько, обскакали коники весь білий світ.
– Обскакали, Ганько, весь світ, але раз не бачили Яблунівки, то нічого не бачили.
– Стоятимуть тепер у Яблунівці коло хати Хоми Прищепи. Либонь, на воротях поставить, еге?
– На воротях, кажеш? А може, коло свого постаменту під ясеном, щоб самому сидіти серед коней?
– А правду кажуть, що коні тільки згори позолочені, а всередині бронзові?
– Де ти таку вутку зловила?
– Од Вівді Оберемок чула, а Вівдя не стане брехати.
– Мені зовсім інше плескали! Наче коні з чистісінької міді, всі четверо.
– Аж четверо? Та це ж табун! Добре, що годувати не треба, а то ж, либонь, якщо вони золоті і бронзові, то мають їсти якусь пашу бронзову чи золоту. І пити пійло бронзове чи позолочене.
– Де ж їм такого пійла в Яблунівці набрати?
– Мене питаєш! Піди спитай у Хоми чи в Мартохи, раз їм тих коней кортить. Але якось викрутяться. Правління колгоспу трохи пособить із бронзовим сіном, комбікормів позолочених розстараються. Стільки століть стояли ті коні – і в Константинополі, і в Парижі, і в Римі – й не пропали від голоду, то в Яблунівці тим більше не пропадуть, Хома краще доглядатиме їх, ніж доглядав імператор Наполеон.