Оскільки ж Хома мовчав і не зізнавався, про що мовчить, то дехто в Яблунівці гадав зовсім не так, як гадає автор. Дехто в селі вважав, що зовсім не про золотих коней мовчить Хома, а про ті хвороби, які нападають на живих коней та всяку рогату і всяку безрогу худобу. А якщо нападають, мовляв, на живих коней, то можуть напасти й на золотих. Отож Хома начебто думав про туберкульоз та бруцельоз, сибірку й туляремію, правець і ящур, віспу і ботулізм. А ще про чуму, на яку хворіють свині, бешиху та дизентерію. А ще про запалення слизової оболонки рота, про закупорку, звуження, параліч, запалення й спазми стравоходу, про гостре й хронічне здуття рубця, а також переповнення рубця. А ще, звичайно, мало думатись Хомі про гостре й хронічне запалення кишечника, про черевну водянку. А ще начебто Хомі об’їдали вуха всякі клопоти про отруєння – буряками, бавовниковою макухою, про люпиноз, про конюшинну та гречану хворобу. А ще засіло йому в свідомості отруєння кухонною сіллю, запліснявілими кормами, сечовиною, а також отруєння хлорорганічними отрутохімікатами, отруєння препаратами фтору, отруєння сполуками азоту, отруєння препаратами міді та барію, сполуками цинку та ціаністими сполуками. А ще начебто не давало Хомі спокою думання про переломи кісток, опіки, відмороження, шок, про дерматити – бородавчастий, гангренозний і токсичний. Потерпав також Хома за пупкову та черевну грижу, за фурункульоз і травматичний набряк холки. А ще потерпав за суглоби – запалення лопатко-плечового суглоба, запалення ліктьового, карпального, путового, вінцевого, колінного, скакального суглобів...
Леленько, патку мій, патку! Які болі та вболівання, виявляється, можуть бути приховані за красномовним мовчанням Хоми! А ми ж тут іще не все сказали, не всі хвороби та болячки назвали...
Отож було про що помовчати Хомі Прищепі через оту оказію з четвериком італійських позолочених коней! Легко сказати, що мер надумав подарувати, а муніципальна рада Венеції, всупереч меру, відмовила, зоставивши античну квадригу біля головного входу собору святого Марка. Притарабанили б Хомі оцю квадригу, встановили б коло воріт дерев’яних чи довкола цегляного постаменту під ясеном, а що далі? А далі вони візьми й захворій бодай на одненьку з тих численних хвороб, про які оце мовчав Хома! Бо, звісно, все це могло загрожувати четверику позолочених коней. А кого світова громадськість звинуватила б у недбайливому догляді історичної пам’ятки? Та Хому звинуватила б і його рідну жінку Мартоху. Мовляв, у Наполеона обійшлися без болячок, а яблунівський колгоспник не вберіг. Е-е, що б ви там говорили про славу й шану, а хай ті коні зостаються у Венеції ще не одне десятиліття й століття, а вони з Мартохою поки що обійдуться без такого знаменитого товару, вистачить і породистої корови!
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДРУГИЙ,
Коли Хома Прищепа мовчав, довкола його імені багато всяких чуток і пліток віялось уа крутилось. Отим людям, у яких одна голова, та десять язиків, рота не заткнеш і на кожен язик не почепиш замків хоча б тому, що замків малувато в продажу, наша промисловість іще не задовольняє попит. Отож чимало гороху намолотили – й вітчизняного, й зарубіжного гороху, та ми всім тим намолоченим зерном інтересуватись не станемо, хай його свині поїдять чи жінки перетруть на горохвяники.
Але плітки, поговори, обмови, чутки, анонімки та доноси хоча й далекий, та все-таки мають стосунок до громадської думки, а нам ігнорувати громадську думку не годиться навіть у найдрібнішому аспекті. Не годиться тому, що це може викликати плітки, поговори, обмови, чутки, анонімки та доноси, від яких ніхто не застрахований, а тим більше автор, котрий у безрозсудній відвазі взявся за життєпис яблунівського колгоспника Хоми Прищепи. Зовсім не шануючи тих, що брешуть, мов попові собаки, що теревенять-белевенять ані в тин, ані в ворота, що в хоромах кулі ллють і ворон б’ють, автор бодай одним-двома словами згадує версії, де було міри перебрано, дуже переборщено чи передано куті меду.
Вилась у Яблунівці й поза околицями поголоска – мов голуб сизий у піднебессі! – начебто Хому тренують на космонавта. І тренують не в Зоряному містечку під Москвою, а таки в Яблунівці, тільки так таємно, що про це ніхто не знає. Вже так таємно, що сам Хома чи то не здогадується, чи то не завжди здогадується. І що має він космічний скафандр, який піддіває під штани та сорочку, в яких ходить на колгоспну ферму. Тільки знову ж таки – скафандр той космічний теж із секретом, дуже схожий за своєю конструкцією на славнозвісний одяг славнозвісного датського короля: начебто є – й начебто немає. А для Хоми пошито за цим принципом космічний скафандр тому, щоб ніхто не вкрав. І справді, таку космічну вдягачку не вкрадеш!