Коли Хома Прищепа мовчав, то народилось і чимало інших чуток, на які в Яблунівці ніколи не було недороду. Буряки могли вродити менше проти плану, корови дати менше молока проти зобов’язань доярки, а от чутки – понад плани, які ніхто не складав, і понад зобов’язання, яких ніхто не брав у цій важливій галузі громадського життя. Отож бодай побіжно зупинимось на чутці (яка, либонь, у пічурці народилась, бо була крива, як криве дерево!), начебто Хома Прищепа є не хтось, а замаскована... снігова людина! Яка тут алхімія, спитаєте ви? Так само спитав би й автор, котрий трудно й чесно міркував над цим яблунівським поговором. І якщо ви не здогадались і здогадаєтеся лише через місяць, то автор уже зараз ладен поділитися своїми міркуваннями.
Звісно, Хома ніколи сніговою людиною не був. Ні тоді, коли вийшов із лона матері, появившись у цьому з найкращих світів. Ні тоді, коли залицявся до Мартохи, бо хто- хто, а яблунівська дівчина, хоча зроду-віку не зналася з жодним сніговим парубком, одразу відчула б підміну й дала одкоша Хомі. І не був грибок маслючок сніговою людиною на фронті, бо всі добре знають, що німецьких фашистів побили таки не снігові люди, а радянські, й жодної снігової серед них не було. Й не обернувся Хома на снігового перевертня в післявоєнний час, коли слід було піднімати зруйноване господарство.
Отож, народившись од яблунівських батька-матері, Хома ніколи не був сніговою людиною. Це зафіксовано в паспорті, в нагородних листах і в тих квитанціях, по яких він сплачував за електрику. Але, бачите, надто багато галасу зчинилося останнім часом із тією сніговою людиною, яку шукали і в горах Тянь-Шаню, і в Гімалаях, і в Кордільєрах. Так захопились пошуками снігової людини, що подеколи здавалось, начебто престиж тієї або іншої держави залежить від того, на чиїй території вперше буде знайдено й науково класифіковано цю снігову людину. Отож, зваживши на терезах розсудливості й політичної далекоглядності цю міжнародну вакханалію, правління яблунівської артілі «Барвінок» начебто звернулося з проханням до Хоми, аби саме він претендував на роль першої снігової людини. Бо чи багато візьмеш толку з того, що згодом десь у горах Тянь-Шаню знайдеш справжню? Справжня може виявитися груба й неотесана, ходить босоніж і в звіриній шкурі, що тхне курним димом печери, справжня снігова людина й слова по-людськи не годна сказати. Авжеж, ніяк не порівняєш із Хомою, котрий і озутий у черевики фабрики імені Клари Цеткін, і костюм носить швейної фабрики імені Смирнова-Ласточкіна, і пишається в сорочці фабрики імені Чапаєва, й подеколи їсть варену лікарську ковбасу, виготовлену на фабриці імені Котовського, зрідка палить цигарки фабрики імені Луначарського, п’є пиво пивзаводу імені Ломоносова, пригощає Мартоху цукерками фабрики імені Сакко і Ванцетті. А лексика Хоми значно багатша, ніж її здатні вмістити всі досі випущені словники, авжеж, бо в лексиці Хоми, як і багатьох інших колгоспників, є такі колоритні слівця та карколомні звороти, що їх не витримало б ні дореволюційне, ні пореволюційне видання. Хіба хтось засумнівається в тому, що мовно-речовий апарат снігової людини бліде ніщо порівняно а мовно-речовим апаратом Хоми? Отож кому, як не Хомі Прищепі, й претендувати на роль першої снігової людини, з котрою й погомоніти можна ладком про яблунівські та державні справи, й горілочки хильнути так, щоб із вух дзюрчала, й солоненьким, як маринований грибок, анекдотиком перекинутись, і до молодиць податись через дорогу навприсядки!
Мабуть, яблунівськс правління, висуваючи Хому Прищепу на роль першої снігової людини, міркувало ще й так:
віл першого в світі космонавта – до першої снігової людини! Оскільки ж Хомі Прищепі в силу історичних обставин стати першим у світі космонавтом не дано, бо історії рогів не скрутиш і не повернеш її назад, то першою в світі сніговою людиною стати цілком можливо. Та й чому не можливо, коли в нас здавна існує славна традиція: не чекати, поки достойна людина висунеться на достойне місце, а на достойне місце висувати висуванця. Отож нехай Хома Прищепа і буде таким висуванцем, нехай гідно несе ярмо слави першої снігової людини.
Трудно, скажете. І якось незвично, скажете. Та й досвіду, скажете, ніякого. Але хіба ми не першопроходці, не підкорювачі трас – хоча б космічних? То нехай Хома Прищепа пройде трасою снігової людини, хай покрутиться в її шкурі, а ми вже полюбуємось, а ми вже потішимось. Бо негоже віддавати пріоритет, яблунівський «Барвінок» за пріоритет горлянку перегризе.