Суть ясної й конкретної ідеї виражалась ясно й конкретно: «Націоналізувати Хому!»
Авжеж, щоб під час цієї сакраментальної поїздки до Америки не сталось непередбачене й непоправне, слід націоналізувати старшого куди пошлють із яблунівського колгоспу «Барвінок». Свого часу, коли за океан із паризького Лувру посилали знамениту картину «Мона Ліза Джоконда» знаменитого живописця Леонардо да Вінчі, то цю Мону Лізу не тільки застрахували на кілька мільйонів доларів, а й обладнали для неї спеціальний сейф, у якому ні загадковій Джоконді, ні її загадковій усмішці не страшні були ні океанські шторми, ні гангстери всіх американських мафій. Так само дбали про безпеку живописних скарбів із ленінградського «Ермітажа». На величезні суми страхуються не тільки твори мистецтва, а й, наприклад, видатні представники націй. А що вже тоді казати про ліву – особливо ж про праву! – ногу футболіста, котрий зважується грати в футбол за яку-небудь американську команду. І ліва – особливо ж права! – нога страхуються в банках на суми, які значно перевищують суми, котрі визначаються при страхуванні за життя будь-якого видатного представника будь-якої нації.
Мабуть, робота комітету по націоналізації Хоми Прищепи й по негайному оголошенню його всенародною святинею закінчилася б схвальним рішенням. Тим більше, що з Америки до Яблунівки докочувалися свіжі чутки про баталії між ворогуючими гангстерськими бандами, про міжусобну колотнечу в мафії, про всякі терористичні акції, про викрадення з політичною метою чи з мстою наживи, – отож слід було ще вдома турбуватись про повну безпеку яблунівського колгоспника за кордоном. Проте несподівано в роботу комітету втрутилась Мартоха, рідна жінка Хоми.
Поки тривали історичні проводи, на перших сторінках газет (спершу районної, а вже тоді з районної передрукували «Фігаро», «Дейлі-телеграф», «Нью-Йорк таймс» і деякі інші) появилося інтерв’ю з Мартохою. Інтерв’ю нагадувало гру в піддавки: запитання інтерв’юера провокували й підказували відповіді. Чулась роздратованість і недоброзичливість у ставленні до комітету по націоналізації Хоми. Початок інтерв’ю витримано в кращих зразках красномовства яблунівських жінок: «Брито, стрижено, а все голо, отож говоріть, говоріть нісенітницю. Мудрий мудрець гускою оре, отож тікайте, голі, а то обдеруть. Недавно осліпли, а нічого не бачите, отож, хлопці, запрягайте воли, а ярмо потім знайдемо. Ах ви ж куряча сліпота! Чи я вам межу переорала, чи я вам якась турецька, а чи я вам врагова мати? Будьте ви тричі неладні, а щоб ви затямили сьому масляну, а нехай вам сто чортів, іродові сини ви, гемонові пасинки й гидолове насіння!»
Після цього традиційного яблунівського заспіву роздосадувана Мартоха висловлювалась по суті діяльності комітету по націоналізації Хоми. Але ця суть у неї чомусь починала танцювати аж до французької горлодерки, яка зовсім несправедливо порівнювалася з яблунівською спекулянткою Одаркою Дармограїхою. «О, вона там співає, а ми в селі своєму співаємо ліпше. Ліпше, бо давно вже не їмо сочевиці з картоплею й сочевиці з цибулею, не їмо січеників із гороху та чини відварної з томатом і цибулею, не їмо нуту з цибульною підливою й оладок із квасолі. А що французькій горлодерці ніколи не скуштувати січеників, нуту й чини, то хай навіть роздереться – не співати їй журливіше й печальніше за наших жінок!»
Та й після випаду проти французької горлодерки Мартоха в своєму інтерв’ю ще довго ставала гопки довкола суті справи (чомусь закортіло їй поговорити про драглі з вина та ягід, молочні та зі збитих вершків, кофейно-вершкові драглі, вершково-шоколадні драглі), а потім уже, либонь, тицьнулась лобом, як у тин, у діяльність комітету. «Це діло таке, що слід сім разів відрізати, аби довге було, а сім разів перелицювати, аби новеньке вдалось. Це діло таке, що годилося б озути в чоботи, але ж і замороки багато, бо доведеться ті чоботи мазати, а саме діло не взується в чоботи, значить, доведеться взувати. Це таке діло, що його слід годувати тільки цибулею з медом, але ж цибуля яка? Цибуля стане хвалитись і чванитись, наче вона дуже солодка з медом, а мед гоноровитий, він і без цибулі добрий, – от і посваряться мед із цибулею, от діло зостанеться ненагодованим і голодним. А це ж діло з хороби норовливе, схоже воно на кадило, хоч і не так пахне, і голова в такого діла шукає місця, а щось інше батога».