– Від дбайливої доярки перейшла до недбайливої, а та недбайливиця не доглядала дійок, ось і потріскалися, самісінькі верхівки дійок пошкодились. А туди вже й ринули всякі стафілококи, стрептококи, кишкові палички, мікроорганізми гноєтворної палички, палички синьо-зеленого гною...
Він говорив, наче марив, і в очах – оцих осінніх безбарвних реп’яхах – сивим димом клубочились божевілля, розпач, безнадія, страх. Із потоку мови проривались окремі слова: гематогенно... лімфогенно... галактогенно... Ці слова кривавою сукровицею витікали йому з рота і, либонь, обпікали губи та язик, бо все те судомилось. Міра страждання, очевидно, дорівнювалась до безмірної міри його таланту.
– Еге ж, так, так, – удав я співчуття, хоча не міг утямити як причини митцевого розпачу, так і причини свого вдаваного співчуття. – Мастит, застій молока, низькі надої, план по колгоспу...
У відповідь на моє співчуття очі в бороданя ледь-ледь набрали виразу осмисленості, в їхньому безбарвному реп’яшиному смутку трохи заіскрилося зірковим пилом крижаних космічних безмеж.
– А далі – флегмона вимені! – вигукнув бородань. – Вим’я покрилось червоними плямами, понадувались лімфатичні вузли. Стала кульгати спершу на задні ноги, а далі й на передні, підскочила температура, пропав апетит, і вже не дихала, а важко сапала, задихалась. І мастит, і флегмона!
– Ото потріскались дійки, лопнула шкіра – ось і проникла мікрофлора, ось і загноїлось...
– Так! – вигукнув художник, який зараз, либонь, уже був не художником, а зоотехніком широкого профілю. – Й пропало молоко! І в такому колгоспі, як «Барвінок», вчасно не достежили, не кинулись лікувати, й тепер ось із колгоспної череди треба вибракувати таку прекрасну натуру!
– Натуру? – здивувався я почутому. – Корову!
– Мого прототипа – й вибракувати! Мою героїню – на бойню!–У бороданя був напад істерії, слова і далі сукровицею текли з рота, очі знову втратили зірковий пил космічних галактик. – Я зазнавав усяких трагедій, які й не снились шекспірівському Гамлету, але такої ще не звідував! – І в самозабутті бородань став бубоніти: – Мою героїню – на бойню!.. Героїню – на бойню... На бойню...
– Стривайте, – спробував я повернути його до тями. – З худобою таке трапляється. То набряк вимені, то гангрена, то опік, то фурункульоз, Чи інші хвороби – запалення глотки, закупорка стравоходу, параліч, спазми, розширення сичуга. Живе не може не хворіти. Звісно, бойня – не закономірний фінал для кожного прототипа мистецького твору, але ж у даному разі йдеться про такого прототипа, як корова... – При цих моїх словах із грудей художника вирвався стогін, що нагадував віддалений клекіт вулканічної лави. – Крім того, для яблунівських колгоспників ця корова назавжди зостанеться здоровою й ситою, здатною доїтись і доїтись... У пам’яті яблунівців корова зостанеться такою, якою ви увічнили її на стіні у фойє.
– Ви так нічогісінько й не втямили в ідеї мого рухомого живопису, – зітхнув бородань.
– Дещо все-таки збагнув, – скромно похвалився я.
– Нічогісінько! – прохрипів розпачливо. – Основоположні тези мого рухомого живопису обговорювались на засіданні правління колгоспу «Барвінок» і дістали одноголосне схвалення.
– Щиро поздоровляю з успіхом!
– Усі згодились, що ідеї рухомого живопису спричиняться до поліпшення економічних показників господарства, до росту добробуту трудящих... Але хто ж міг подумати, що ця корова захворіє на мастит, що згодом її доведеться відправляти на бойню! Ви ж бо знаєте голову колгоспу товариша Дима? Так от, Дим прийшов сюди і сказав, що в фойє Будинку культури не можна пропагувати образ корови, яка перестала доїтись і яку вибракували з череди, відправивши на бойню. Мовляв, коли пропагувати образ такої корови – це з господарського погляду неправильно, спричиниться до падіння показників не тільки на фермі, а й по інших галузях. Мовляв, звеличення образу вибракуваної корови в корені суперечить найголовнішим принципам мого рухомого живопису.
– І ви згодилися з головою колгоспу?
– Не згодитися з головою – значить, стати відступником од своїх власних ідей. Адже вибракувана корова не дасть ефекту ні в господарстві, пі в мистецтві, а правда мистецтва має відповідати правді господарства. Той, хто порушує цю заповідь, свідомо применшує економічно-господарські функції мистецтва.