– Але чому, чому? – запитував я розгублено, несподівано збиваючись на істеричний тон. – Таке досконале мотовило, яке відтворили ви, навряд чи могло зійти з заводського конвейєра.
– І ви знаєте, Дим, либонь, правий, він не перебільшує, – зізнався художник, і в очах його блиснули іскринки сліз, що кольором нагадали цвинтарний серебрин. – Бачте,
я не дотримався пропорцій. По-перше, моє мотовило взагалі вийшло трохи менше, ніж його випускають на комбайновому заводі. По-друге, відрегулювати моє мотовило неможливо, бо в моєму плаваючому транспортері – ось придивіться лишень, ледь-ледь видно! – центруюча втулка не відповідає ГОСТу. По-третє, ланцюжок транспортера закріплено так, що він не може рухатись. По-четверте, кронштейн також не досконалий у технічному відношенні... Правду сказав Дим, що комбайн із таким мотовилом – повнісінька моя творча невдача, що він може знаменувати початок занепаду такого творчого методу, як рухомий живопис.
– Абстрактне мистецтво, кубізм, поп-арт, конкретне мистецтво бліднуть перед жанром, який ви утверджуєте своїм генієм на терені Яблунівки. Але ж попереду вас чекають не тільки успіхи...
– Успіхи! – саркастично сказав бородань. – Мої успіхи – це високі економічні показники, так би мовити, господарська ефективність жанру. Скажу не криючись, що важко, бо це – неторована дорога. Але кому з великих було легко? Мікеланджело чи Леонардо да Вінчі, Родену чи Пікассо? Я не прихильник самобичувань, не любитель вівісекцій своєї власної душі, проте в труднощах – теж насолода. Оновлення – в свідомому самознищенні, коли ти дні й ночі б’єшся над образом не вибракуваної, а здорової корови. Утвердження – це коли ти приносиш на жертовний олтар свою душу, намагаючись, щоб у моделі комбайна не вкралось жодної похибки, щоб у комбайні все було прекрасне, й не тільки в мотовилі, а й, наприклад, у гідравлічній системі – і насос, і застережний клапан, і балансирна балка, і вирівнювальний циліндр, і поплавцевий датчик, і масляний резервуар, і все чистісінько!
Бородань, либонь, забув про свої невдачі, які в нього мали такий самий тимчасовий характер, як і успіхи. Очі вже не здавались осінніми бляклими реп’яшками, в їхній глибині знову появився мефістофельський сатанинський блиск, знову заіскрився зірковий пил крижаних космічних безмеж. Я бачив перед собою творця, здатного не тільки з ідеальною точністю відтворити пензлем і фарбами комбайн «Ниву» в оцьому фойє, а демонічну силу нової формації, спроможну засобами свого нового жанру мистецтва зодягнути й нагодувати людей, дати їм реальні надії на завтра.
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ШОСТИЙ,
Тут, можливо, починається найзагадковіше в нашій розповіді. Автор усвідомлює, що історія з четвериком позолочених італійських коней, велике мовчання Хоми, пояс цнотливості для Мартохи, поява робота Васі в колгоспі «Барвінок» і поїздка старшого куди пошлють до Америки – речі також загадкові як для вразливої, так і невразливої людської психіки. Проте немає межі загадковим явищам у нашому щоденному побуті, як немає краю й цікавості до цих явищ.
У той мент, коли художник вітійствував, говорячи про творче самознищення, яке може виявитись у роботі над образом здорової, а не вибракуваної корови, коли він говорив про те, що в комбайна все має бути прекрасне, й не тільки в мотовилі, а й у гідравлічній системі (і насос, і балансирна балка, і масляний резервуар), – отож у той момент в автора заболів крайній правий зуб нижньої щелепи. Нічогісінько таємничого чи загадкового, звісно, в зубному болю немає, й автор не береться тут розказувати про свої болячки – шлунка чи дванадцятипалої кишки, горла чи порожнини рота. А зубний біль згадується з тієї простої причини, що він і знаменував початок отого загадкового явища, про яке не можна не розповісти.
– Так! – натхненно вів далі бородань. – А й гідравлічна система! І вентиль, і золотник, і насос-дозатор, і всякі там клапани, і гідроциліндр, і вібратор, і гідропідсилювач, і...
Далі стало незмога слухати, що ж саме повинно бути прекрасне в гідравлічній системі комбайна, і, кривлячись від нападу гострого зубного болю, я потупцяв із Будинку культури на свіже повітря. Авжеж, добра голова поболить та й перестане, проте моя й надворі не перестала: гуло, як у млині, біль м’яв мене, мов гостець бабу, аж морозом по тілу сипало.