Заштатне містечко якогось американського штату пропало, натомість на екрані появився самозадоволений тип у черепахових окулярах і старший куди пошлють. Тип тримався впевнено, мовби твердо засвоїв, що центи люблять, аби їх лічили, або ж сповідав істину, що цент долар береже. Зате Хома геть зажурився, наче той, хто не має грошей, бо не хоче розміняти карбованця.
– Щойно ви дивилися репортаж зі штату Техас. Група каратистів, не вдаючись до знарядь праці та до механізмів, переважно самими тільки лобами розбила будинок, який стояв майже сто п’ятдесят років. На цьому місці буде споруджено новітній універмаг. Ви навіч побачили, якими правами користується кожна людина в Америці. Права людини в нашій країні практично ніколи і ні в чому не обмежуються. Як у колгоспі «Барвінок» ставляться до прав людини в Америці?
– Було б краще, та нікуди, – хоч у боки та навприсядки, – знову загадкою відповів Хома, звертаючись до всього американського народу. – Авжеж, великі права: буває всяк, буває так, буває й ніяк. То наші колгоспники й не дивуються, що у вас і в глеку зварять борщ, а на жлукті пообідають. Такі права, може, просились до вас на три дні, та чорт їх довіку не викишкає.
– Значить, Яблунівка не байдужа до прав людини в Америці?
– Авжеж, не байдужа, бо ваші права й конем не об’їхати, бо вашими правами хіба ж не занудишся! Ваші права б’ються, як риба об лід, та не бачать свій слід!..
Океанська синя хвиля билась у піщаний берег, порослий пальмами. Фешенебельний пляж повиставляв силу-силенну оголених жіночих тіл – юних і старих, вродливих і потворних, ангелоподібних і відьмоподібних. Які тільки усмішки спалахували під розкішним тропічним сонцем! Усмішки ці обіцяли знаду любові, таїну кохання, чар незглибимого почуття. І раптом із хвиль океанських, із глибини його блакитного лона виринула якась потвора, якась рептилія з багатьма щупальцями-мацаками, з виряченими дрібненькими очицями. Коли рептилія виповзла на берег, то виявилась гігантським крабом, панцир якого блищав од води й зеленів од налиплих водоростей. Публіка, вгледівши велетенського краба, вдарилась у паніку і, завдавши оголені ноги на оголені плечі, дременула з пляжу. Краб повільно посувався по золотому піску, не оминаючи залишених у поспіху речей, підминаючи їх під свої великі та маленькі клешні. Страшний і потворний, краб, нарешті, надибав на те, що й шукав на океанському березі, – на жіноче тіло, розпластане на піску. Підставивши спину сонцю, жінка солодко спала. Товсте її тіло нагадувало квашню, що вільно розповзалась на всі боки. Краб, наблизившись упритул, великі клешні поклав на цурупалки її рук, а дрібненькими клешнями так схопив жінку, що вона не змогла б вирватись, навіть якби хотіла. Проте жінка, прокинувшись від доторків слизького панциря, не злякалась, не стала вириватись, вона потягнулась товстим своїм потворним тілом так, наче відповідала обіймами на обійми несподіваного залицяльника.