Після концерту деякі з автомобілів покотили до найближчої гігантської кав’ярні, до якої теж можна заїжджати прямо з вулиці. Кав’ярня нагадувала чи то гараж, чи то загін-обору для машин. Звісно, що внутрішнє оформлення художники-дизайнери витримали в певному стилі. В мозаїці, в численних барельєфах провідною ідеєю була ідея лампи і фари. У різних комбінаціях повторювалися скляні колби, варіювались нитки тугоплавкого вольфраму. Цокольні патрони і фланцеві патрони збігались у хороводи сузір’їв по стінах та стелі. Пружинні штифти патрона, фланці теж творили хитромудрі декоративні комбінації, які чимось невловно нагадували роботи покійного сюрреаліста Сальвадора Далі... Якісь химерні деталі до фар – рефлектори, розсіювані випукло-вгнуті, герметизовані оптичні пристрої, гумові прокладки, регулювальні гвинти – нагадували далекі метагалактики, зменшені до мініатюрних розмірів, та ще й спотворені уявою митців якоїсь надсучасної авангардистської школи. Підфарники, задні ліхтарі, щитки приладів, контактні місточки, повзунці з руків’ями, дроти системи освітлення, педалі зчеплення – все мало своє мистецьке застосування в цій гігантській кав’ярні, куди вхід (чи то в'їзд) дозволено тільки автомобілям.
У кав’ярні був широкий вибір напоїв. Адже перегріті двигуни мали вчасно охолоджуватись – от вони й охолоджувались пепсі-колою, кока-колою, оранжадами, мінеральними водами, залипаючи ці та інші напої через радіатор з допомогою центробіжного насоса. Звісно, двигуни сюди вчащали не тільки для охолодження, а й для змазки, отож вони ласували маслом усяких сортів, що знадливо пахло сірчаною кислотою, гудроном, мазутом. Вони нахильці споживали тут трансмісійний нігрол, солідол, консталін, технічний вазелін, а також усякі коктейлі з прес-солідолу, колоїдального графіту, церезину, воску, парафіну.
Ех, бачили б ви, як пили вони І Як заливали в картер. І хоч машина – не скотина, більше відра не вип’є, та машини добряче пили, бо, видать, позвикали пити щодня. Електротеплові манометри, підключені до масляної системи, показували рівень хмільної свідомості автомобілів: порожню пляшку хоч закинь, годі вже нам пити – ходімо в бар!
Від перепою в масляних насосах відмовлялись працювати шестерні й провідний валик, хандрив редукційний клапан. Так само масляні фільтри (налигавшись, як Мартин мила, упившись у дим, як отой Саврадим!) барахлили фільтруючими своїми пластинами, там наосідало повнісінько осадів... Ех, дивлячись на них, на ці п’яні американські автомобілі, яблунівський дядько подумав би: «Зістаріються воюючи, по нічних барах ночуючи та за скляного бога залізними двигунами тримаючись!»
Проте справжня пиятика йшла не тут, де заправлялись маслом, а в сусідній велетенській залі цієї велетенської кав’ярні, де заправлялись бензином. Ця зала своїм оформленням могла вразити й захопити найрафінованішого сноба від авангардистського мистецтва. Превалювали м’які опалові тони, серед яких різким дисонансом вривались крикливо червоні. В м’яких опалових тонах комбінувались джерела струму, а червоними відтворено реле-регулятори. У генераторах із однаковою скрупульозністю передавались як якір із колектором, так і обмотка збудження. Електромагнітні, полюсові башмаки, сердечники полюсів, ізольований дріт, мідні пластинки колектора, шків, ремінь – усі ці деталі звеличувались на тлі силових ліній магнітного поля. Треба підкреслити, що силові лінії магнітного поля кольором нагадували морську бірюзу. Очевидно, слід звернути увагу й на оформлення стелі: вона красувалася в численних зграях-скопищах акумуляторів, відтінкам яких був властивий весь спектр веселки. Крім того, по карнизах трасуючими лініями йшли ряди батарей до акумуляторів – батареї нагадували тропічні плоди цитрусових.