— За вами не підглядали? — запитав Лев, повністю знесилений всередині, під ложечкою. Тут наче чорти влаштували тортури гарячою смолою з постійним градусом кипіння.
— Ні! Я відчуваю, коли за мною підглядають. Маю такий дар, — похвалилася пані Стефа.
На ту мить вона вже так набридла Левові, що він ледь її не прогнав.
Вона дійсно мала дар відчувати, бо тільки з одного його погляду тихо випарувалася з квартири й зникла за дверима своєї. Так тихо, як вітер...
9
Три дні свят минули в маревах.
Вранці 10 січня листоноша приніс рекомендованого листа. В Лева тремтіли руки, коли він за нього розписувався. Але лист був не з ратуші, а з інституту. На мить полегшало, а потім стало мучити, чому привид безрукого ката, чи то так, його душа, як було уточнено в Р. S., мовчить.
Чомусь сам ректор попереджав, що коли Лев Львович Безрукий найближчим часом не з'явиться на кафедру, буде поставлено питання про його відрахування з інституту.
«Я ж на лікарняному, що вони собі дозволяють?» — обурився.
Але лишень на мить. Бо терміново треба було бігти в читальний зал, де на Лева чекала відкладена література. Рідкісна, що вимагала негайного опрацювання. А ще — лялька-мотанка. Якщо вірити сусідці, лялька зі сховку — чоловічок. Та ще й з очима. Дивина. Лев читав, що такі ляльки майже в кожних культурах використовувалися як обереги. Але ляльки-жінки! І без очей. Щоб через очі не вселився злий дух... Отож терміново треба дізнатися більше. Доля змушує здобути додаткові знання з історії рідної культури, то чому цим не скористатися? А виженуть з інституту — то й виженуть. Він же інвалід, трохи гривень дадуть, проживають же якось старенькі хворі пенсіонери... А він молодий і здоровий, як бик. Ні, як лев — не пасує порівнювати себе з твариною, в шкурі якої ти не був... Крім того, він на будові однією рукою може намісити бетону більше за двох здорових дворуких... Уже так було, підзаробляв у часи, коли не платили зарплат.
Лев набрав по телефону знайому дівчину з читального залу.
— Лесю, привіт! Це Лев...
— О, рада вас чути! — зраділа дівчина. — З вами все гаразд?
— Так... — Дівчина відхотіла далі щось розпитувати. Якимось зболеним і чужим видався голос її постійного відвідувача. — Я би хотів, — по паузі попросив Лев, — якщо можна, на «вже», замовити щось рідкісне і глибоке про ляльки-мотанки. Без водички для загалу.
— Я зрозуміла, — відповіла дівчина на аспірантові словесні викрутаси. — Але «рідкісне, глибоке і без водички» вас уже жде.
— Як? — здивувався Лев.
— Просто. Від вашого імені на «вже», — вона зробила наголос саме на «вже», — вам таку літературу замовив якийсь пан по телефону.
— А так можна? — запитав дурнувато Безрукий.
— Не можна, — пояснила дівчина. — Але я почула, що для вас, і не могла відмовити.
— Молодчина! Дякую, Лесечко. Мчу! — випалив Лев і вкотре втратив свідомість.
Останнім часом це було нормою. Наче так організм використовував єдину можливість зберегти мозок, щоб не згорів. Перезавантажити його під час тимчасового відключення. До тями Лев приходив набагато бадьорішим і метикуватішим. Він сам це за собою помічав.
Дорогою до бібліотеки до Безрукого помаленьку почало доходити, що з ним у котика-мишку грається рудий слідчий, який, без сумніву, був справжнім професіоналом у питаннях, що стосуються маніпуляцій свідомістю. Так уміло приховувати справжні цілі і думки дано не кожному. Факт. Поки що у їхній грі рудий був котиком, залюбки грався мишкою, майстерно лаштував пастки, заманював у них... І чекав, коли мишка здасться спокусі... Але в останню мить, коли достатньо було лишень смикнути за сальце, аби пастка спрацювала і зачинила вихід до втечі, Лев якимсь дивом уникав спокуси поласувати салом... Щось його стримувало. Або хтось...
Як не крути, а в замовленій на «вже» літературі про ляльок-мотанок убачався хитрий почерк рудого лиса. Його шпичасті букви з солодкими викрутасами в кінці абзаців, які закінчуються не розділовим знаком з недописаним рядком, а зубатим капканом. Сьогоднішній вчинок слідчого мав нагадати божевільному Безрукому, що рудий тримає руку на пульсі. Його однорукому пульсі... Що він усе знає і передбачає... Але для чого? Навіщо слідчому вдиратися просто так у життя нікому непотрібного аспіранта? Невже лишень для дурнуватого показника? Навряд... Оце «навряд» треба було виставити гарненько в ряд, який вивів би Лева до справжнього мотиву, чому слідчий так наполегливо і послідовно йому пакостить? І ще не розумів Безрукий намагання рудого запроторити його в божевільню...