— Лев Безрукий, — мовив лікар, гортаючи паспорт.
Кат побачив, як перелякана душа покидає тіло господаря. І втікає, наче за нею женуться привиди. Кат знав, що душі, як правило, прив'язані до тіла, довго не хочуть іти в надії на повернення. А ця... Певно, розуміє, що її місце вже зайняте...
Коли тіло голосно видихнуло, а з рота потерпілого пішла цівка крові, і лікар закрив перестрашені очі мерця, привид закрутився дзиґою, став згустком дивної енергії і... вселився в Безрукого. Той смикнувся ще раз. Лікар без ентузіазму попробував пульс.
— Є! — щосили вигукнув, аж затремтіла земна куля. Наче за командою, вдарили блискавки на медичних апаратах, застрибали стрілки, і почалася друга серія рятування.
Катом затрусило у новому тілі. Йому було мало місця. Все сковувало, обмежувало. Здавалося, тіло тріщить по швах. Особливо важко було у голові — мізки закипали. Кат зрозумів, що у фізичному тілі його сторічні знання не вкладаються. Він, наче комп'ютерна програма пошуку, почав вибирати основне, найпотрібніше, на його думку, для здійснення призначення, і записувати у мозок свого нового тіла. За мить той йому видав, що місця вже немає, зайнято...
— Темнота... — подумав кат. — Стільки знань пропало. Де той їх оспіваний прогрес?! — і втратив свідомість.
Нове життя почалося, як все у світі. З мук...
2
Львівська лікарня швидкої допомоги ошаліла від подиву: вижив пацієнт, травми якого були несумісні з життям! Лікарі себе хвалили, але й того, що без дива тут не обійшлось, не заперечували. Найвлучніше на запитання, як же все-таки вдалося врятувати майже безкровну людину, відповів головний лікар:
— Якщо не вірити в диво, то й самого дива не буде, — сказав він, відповідь майже всіх задовольнила, а лікар став ледь не головним філософом Львова. Журналісти сперечалися, чи ескулап сам такий мудрий, чи когось процитував. Зійшлися на тому, що вислів належить народові, а значить, і самому лікареві.
Календар на облізлій лікарняній стіні показував 30 грудня 2012 року.
Лев лише учора прийшов до тями, а нині вже перечитував газети про свої подвиги. Пресу йому назбирала уважна медсестра. Щоби здивувати...
У голові була повна мішанина. Лев не міг дати собі ради з розхристаними думками, як не старався. Вони набігали на нього зусібіч — кожна інша, ніяк не в'язалися купи. Він і раніше не був упевнений, що керує власними думками, а не штучно підсадженими телевізором, Інтернетом, колегами, знайомими, а тепер узагалі здавалося, що чимала їх частина — чужа. Що він ці думки не вбирав, як губка, пропускаючи через фільтр звивин, а вони в нього просто залиті, як смола до чана. І ними готовими мозок оперує. Порівняння теж були якимись дивними, гарячими, і лякали.
Розболілася голова. Чоловік вирішив нині обмежитися читанням газет, а вже завтра робити порядок у голові. Він попросив ручку у свого єдиного палатного колеги, стопроцентного «ботаніка», мовчазного юнака в окулярах, що постійно розгадував кросворди. Над заголовком статті «Народжений у сорочці» тремтливим почерком написав: «З чого все почалося?» і поставив жирнючий знак питання. Ось це була дійсно його звичка — записувати проблеми, які треба було вирішити. Так виходило швидше й краще. Написане наче притягувало результат.
Пам'ять теж не радувала, мала прогалини, які заповнювали мурашки по тілу. Чого має бути моторошно від того, чого не пам'ятаєш, Лев саме й хотів знати. Значить, на якомусь там емоційному рівні він пам'ятає? А моторошно від того, що сталося щось жахливе? Що?..
Прийшов лікар, спитав, як справи, забрав газети і сказав набиратися сил, бо хлопець — хоч куди козак, треба якомога швидше повертатися у світ, жити, бо, як сам бачить, відкладати життя на потім не можна, бо всяке може статися. І цегла з будинку теж час від часу падає. Тим паче, що Львів — старе місто...
Філософствування лікаря трохи збадьорили Лева. Щоб відігнати від себе хворобливі думки, він попросив у «ботаніка» свіжий кросворд. Розгадав його швидко і легко, не тільки на подив юного розумника, але й на свій теж. Бо звідки він те все знав?..
На ніч почало сильно нити тіло. Наче якийсь демоняка увіпхнув його у лещата та повільно, з катівським умінням, стискав. Прийшла медсестра, вколола знеболювальне і заспокійливе. З тим Лев Безрукий і заснув.
Уночі у його дивній голові не на життя — на смерть билися дві душі. Бій тривав аж до ранку, але переможця не виявив. Знесилені душі втішилися, коли їх господар прокинувся. У грудях Лева висів смердючий клубок болю, зліплений зі збовтаних нечистот якогось забутого відстійника гріхів.