Після палких і страшних своєю правдою слів Бруно у відсіку керування спалахнула суперечка.
— Нічого не розумію… — розгублено сказала Марина, глянувши на товаришів широко розплющеними очима. — Ми відкрили зорю, у якої час плине у зворотному напрямку? Нехай. Подивимося на все це логічно. Припустімо, зоря має планету. Припустімо далі, що на планеті є мислячі істоти… Адже це логічно можливо, так?
— Ну, то й що! — вигукнув Летьє і випростався.
— А те, що для цих істот їхній час плине «нормально». На нашу думку, час там іде назад, від майбутнього до минулого — старі люди перетворюються на юнаків і дівчат, потім у малюків і так далі. Але це тільки, на нашу думку, на думку людей, де система ліку часу інша. У тих істот вихідна точка і напрямок ліку часу свої. Для них час плине від минулого до майбутнього. Їм, мабуть, здалося б, що це наш час іде назад, що ми розвиваємося від старих до малюків… Отже, дві різні точки ліку часу, дві протилежні системи, але в межах кожної — природна послідовність подій.
— Одну кінострічку змотали не з того кінця, — зауважив знову Тоні. — Герой спочатку гине, а потім снідає.
— Саме так, — кивнула йому Марина. — Поки ці системи не взаємодіють, такий рух часу цілком влаштовує і нас, і істоти там, якщо вони є. Але ж системи взаємодіють! Ми, наприклад, бачимо «антипромені» Г-1920, бачимо фізичне явище, яке підкоряється іншому плину часу…
— Взагалі зовсім ізольованих систем немає, — зауважив Бруно. Його теж зацікавило міркування біолога.
— Тепер припустімо, що системи зближуються. Одна — Г-1920 і її планета. Друга… ну, наприклад, наш «Буревісник», який підлітає до Г-1920 і її уявної планети. Істоти на планеті помітять наш зореліт. Вважатимемо момент, коли нас помітять, за нуль, за початкову спільну точку часу… Після цієї миті для істот з античасом настане їхнє минуле: ті дні і роки, коли вони ще не помітили нас. — Марина перевела подих. — І навпаки, до цієї миті, навіть зараз, античас розгортає їхнє майбутнє у зворотному напрямі, те майбутнє, в якому вже є спогади про приліт «Буревісника». Отже, хоч ми від Г-1920 на відстані 14 парсеків, там знають про наш приліт, знають серед яких сузір’їв мчить «Буревісник», який він… Саме тепер розвивається їхнє майбутнє до тієї миті, коли вони нас побачать. Виходить, про наш політ на планеті знали ще до того, як ми вирушали в подорож, стартували з Землі і навіть до того, як ми народилися?.. Якась «божественна обумовленість», — Марина розгублено усміхнулася.
— І все-таки у тебе десь тут логічна помилка, — резюмував Антон Летьє.
— «Парадокс Марини»! Непогано, — усміхнувся Бруно, зручніше вмощуючись у кріслі. — Отже, нема чого туди й летіти. Ми там уже побували.
— Ми туди не зможемо полетіти, — промовив Стефан.
— Почекай, не про це мова! — Марина підвелася. — Немає значення, як назвати цей парадокс. Не в тому річ. Припустити, що у Г-1920 античас, — значить прийти до абсурду, до безглуздого роздовоєння однієї події. По-моєму, це має не тільки теоретичний інтерес. Може… — в її очах засвітилася надія.
— Може, ми зараз щось зрозуміємо, і все стане на своє місце. Це ви хотіли сказати, Марино? — спитав Аскер.
Жінка знизала плечима.
— Що ж, спробуємо… Хто, власне, перший вимовив слово «античас»? — вів далі Бруно. — Хто висловив глибоку думку, що зоря Г-1920 має античас?
— Ну, я, — стиха промовив Корнєв. — А що?
— Тоді поясніть нам, — фізик подивився на капітана. — Що таке час? Просто час?
— Час — це… Гм… Об’єктивно реальна форма існування матерії, яка розвивається… — Корнєв намагався згадати інститутський курс філософії. Він був упевнений в матеріальності світу і в дослідженнях більше покладався на здоровий глузд, досвід та інтуїцію. Тепер Іван напружував пам’ять: — Світ існує в просторі і часі… Час властивий усім явищам світу… Влаштовує?
— Не зовсім, — відповів Бруно, — простіше й конкретніше, для практичного користування.