— Я завжди захоплювався твоєю здатністю добувати в думці корінь п’ятого степеня чисел, Стефане, — спокійно відповів Корнєв. — Так швидко обчислити режим польоту зуміє не кожен… — Капітан рішуче підвівся з місця, подивився на товаришів. — Нас послали до зорі Г-1920, і ми повинні долетіти до неї. Треба привезти на Землю не скандальний факт: «Зорі немає!» — а ясні знання чи принаймні точні всебічні спостереження. В тому, що трапилося, ми самі винні. Летіли до зорі чужої галактики і мали бути готові до всього, навіть до того, що всі наші основні фізичні поняття полетять шкереберть. Мали, а виявили ганебну косність мислення… Отже, ми самі повинні виправити те, що сталося. Нарешті, антигелій, який ми спалили даремно, люди на Землі синтезують ціною героїчної праці. Цю працю треба виправдати.
— Що ж ти пропонуєш? — спитав Стефан.
— Я пропоную зменшити кінцеву масу «Буревісника» настільки, щоб летіти до Г-1920, а від неї до Сонця, як і раніше, з субсвітловою[6] швидкістю. А для цього доведеться демонтувати зореліт — лишити в космосі зайве обладнання, прилади, інструменти, продовольство, речі вжитку. Треба уважно все оглянути і вирішити, що саме. Тоді ми не програємо в часі порівняно з експедицією, яку пошлють… — Корнєв підсилив голос, — замість нас і після нас.
Конструктор Март нервово тарабанив пальцями по підлокітнику крісла.
— Ну, а далі? — в’їдливо посміхнувся він. — Ну, спустошимо зореліт. А потім? Летимо туди — не знаємо куди? Шукаємо те — не знаємо що? Як у казці! І знову пошиємося в дурні.
— Ти це серйозно? — Корнєв збентежено подивився на Стефана.
— Так. — Конструктор схопився з місця, почав розмахувати руками. — Ми зіткнулися з найелементарнішим фактом: промені світла йдуть не в той бік. І не можемо вирішити, що це таке — античас чи ні. Там — складний світ. А ми прилетіли, здивувалися і полетіли назад, нічого не зрозумівши? Ми не маємо знань, які б допомогли нам підійти до цієї зорі!
— Так що, по-твоєму, люди не повинні туди летіти? — вигукнула Галина.
— Ні, чому ж? — ухилився від прямої відповіді Март. — Але треба ставитися до цієї справи, як і до будь-якої дослідницької роботи. Якщо ти маєш досить знань, сил, засобів — ти виконуєш її. Якщо — ні, тоді… Повернемося на Землю, доповімо про наші спостереження. Нехай люди думають, вирішують, підготують справжню експедицію. Краще мужньо визнати поразку, ніж мчати невідомо куди і чого! — Він сів як переможець.
— Навіщо все так ускладнювати?
— Ні, Стефан має рацію!
— Невже вченим на Землі видніше?
— Хіба вони краще підготовлені за нас?
— Мені навіть стало сумно, коли я отаке почув, — побагровів Бруно. — Певно, Март забув, чого ми сюди прилетіли. Отож дозвольте нагадати. На Землі сподіваються, що біля Г-1920 ми здобудемо нові потрібні знання. Розумієте? — фізик замовк. — І тепер, коли ця надія справдилася — немає значення як — Стефан пропонує летіти назад!
— А я згодна із Стефаном, — несподівано заявила Марина. — Треба спочатку оцінити наші знання, а потім вирішувати, що робити. Справді, що там, біля тієї зорі? З чим ми можемо зіткнутися? Поки що є лише одне припущення: Г-1920 має зворотний біг часу і все там відбувається навпаки.
«Доки ми сперечаємося, — думав Корнєв, — двигуни спалюють антигелій, гальмуючи зайві маси. Але без цього не обійтися. Треба справді вирішити напевно».
— Гаразд, — сказав він. — Висловлюйтесь.
— Ти і висловлюйся, — промовила Галина. — Адже ти перший сказав: «Античас…»
— Так, справді… — Іван задумливо погладив підборіддя. — Відверто кажучи, якщо мені замість античасу запропонують щось інше, я легко зміню свою думку. Тепер я бачу, що все не так просто… — Капітан трохи помовчав. — Давайте пригадаємо, як створювалося уявлення про час? Спочатку був. бог Хронос, який поїдав своїх дітей. У цій фантазії стародавніх людей відбилася неповторність кожної прожитої миті. Потім, у середні віки, ніхто особливо не задумувався над тим, що таке час. Та й навіщо. Адже життя на Землі вважалося тільки прикрим епізодом перед раюванням на небесах, «де немає ні хвороб, ні скорботи, ні зітхань…» Згодом Ісаак Ньютон сказав: час і простір абсолютні, вони існують незалежно від матерії і один від одного, матерія вкладена у ці божественні категорії, немов у якийсь ящик. Біг часу однаковий для всього Всесвіту… Ці погляди вважали за істину майже три століття. Потім — велика криза у фізиці, досліди Майкельсона, теорія Ейнштейна. Виявилося, що час і простір зв’язані із властивостями і рухом матеріальних тіл. Простір викривлюється і ритм часу змінюється, коли тіла рухаються з велетенською швидкістю або мчать біля велетенських, як зорі, скупчень речовини. Колись це вважалося нісенітницею, а тепер — азбука практичної астронавтики. Потім довго нічого нового в питанні про час не було сказано. Виникали, правда, різні гіпотези, схожі на ту, що ніби із вселенського бігу часу можна добути енергію, що повинні бути кванти часу, схожі на кванти енергії, але… Бруно має рацію. Вони так і лишилися гіпотезами.