Тоні і Галина теж не спали.
— Нехай летять до зорі. А для нас вистачить цікавих справ і на Землі. Правда ж, Тоні? Правда? Чого ти мовчиш?
— Ех, викупатися б зараз у морі… — мріяв пілот. — Я б заплив далеко-далеко. А потім смажився б на сонечку, лежачи на піску;
— А ще блукати по вулицях, дивитися людям в обличчя…
— Послухай, Галинко, а взагалі схоже, що ми знаємо карту Метагалактики з точністю до «навпаки»! Не єдина ж така зоря у Всесвіті, та й не одна галактика, мабуть. Тепер кожну зорю треба брати під сумнів: там вона, де ми її бачимо, чи в протилежному боці? І зорельотчикам доведеться добре пильнувати, щоб не вийшло як у нас. Але все одно страшенно цікаво, що ж там таке? А що коли й справді античас? І ми, люди з малюсінької планети Землі, оволодіємо ним… Заради цього варто рискнути. Іван має рацію. А взагалі нічого не трапиться — всі повернемося. Одні в зорельоті, інші так. Найшвидше прибудуть ті, що полетять у контейнерах: заплющили очі тут, а розплющили вже на Землі. Уявляєш, післязавтра ти будеш на Землі!
— А ти? Ти хочеш летіти туди?
— Звичайно! Але не хвилюйся. Все буде гаразд. Сім посадок на Місяць, посадки на Юпітер, Плутон, дванадцять рейсів через астероїдний пояс між Марсом і Юпітером, безліч метеорних атак — і, як бачиш, цілісінький.
Вони помовчали.
— Тоні…
— Що?
— Ні, нічого.
— Ти чимось схвильована, Галинко?
— Ні, це я так. Просто гидко підкорятися рівнянням. «П’ятий степінь»! «Зайва маса…» Ніби я вже не людина, а просто п’ятдесят кілограмів.
— Тим більше, що в тобі не п’ятдесят, а сорок вісім з половиною…
Бруно Аскер палив цигарку за цигаркою.
«…Думай, фізику, думай! Поспати ще встигнеш… Ось ти лежиш у темряві, лише цигарки жевріють, а за стіною, за кілька метрів пустота. Яке зрозуміле слово «пустота»! Нічого, нічогісінько немає… А вчені століттями сушать голови, вирішуючи, що це таке…»
Бруно пригадав лекцію Поля Дірака. Москва, 1956 рік. Тоді Аскер був ще хлопчиськом, захоплювався фізикою… У залі політехнічного інституту повнісінько людей. Сухорлявий високий чоловік, зовсім лисий, гостроносий, лобатий, запалі голубі очі… Один з тих, хто проголосив революцію у фізиці, вчений, який передбачив антиречовину! Бруно вбирав усе, що він казав, мов суха земля дощ.
«Кожна точка пустоти, — твердив учений, — це енергетична «яма», заповнена прихованими елементарними частинками. Щоб «вийняти» частинку з «ями», треба надати їй величезної енергії, наприклад, бомбардуючи пустоту нуклонами[8], розігнаними в синхрофазотронах. На місці тої частинки, що вискочить із «ями», лишиться дірка у вакуумі — античастинка»[9]. Та ще більш дивовижний висновок з цієї теорії: вакуум — енергетична яма безмежної глибини! У кожній точці його ховається сила-силенна електронів, протонів і нейтронів — повний набір частинок з енергією від «мінус — Mc2» до негативної безмежності. Ну, звичайно! Так має бути, щоб, згідно з квантовою механікою, не лишалося вільних рівнів негативної енергії. Інакше частинки якось виявлять себе, а це суперечить факту, що пустота все-таки пуста…
Так, тут учений схитрував. Правда, сам Дірак навіть не намагався філософськи обґрунтувати свою теорію. Він підносив до істини витонченість, дотепність. Так-так! «Учений ніколи не знає, наскільки близька до істини нова теорія, навіть якщо вона вдало пояснює якісь спостереження і підтверджується новими спостереженнями. Але якщо теорія дотепна, а висновки її тішать нас математичною витонченістю, то вона — ближча до істини, ніж менш дотепна і витончена теорія. Істина завжди красива і не банальна…»
Ще тоді в Бруно виник сумнів: матерія без руху — яка ж це матерія? Він навіть послав записку, в якій лукаво запитував: «М-р Дірак, а бог є?» Її не прочитали…
Як давно це було! Він устиг пройти шлях од школяра до вченого, кваліфікованого фізика. Речовини — і ті, що були на Землі, і ті, що люди створили самі, — розкривали йому в лабораторії і в математичних розрахунках найглибші свої таємниці. Він сам створив небувалі речовини і повірив у себе.
І ось тепер знову став школярем…
Там якась нова речовина, біля цієї Г-1920. Яка? Коли б хоч крихту її та зробити аналіз — одразу стало б ясно. Але її немає. Вона там — темна брила, що вбирає промені.
«Думай, Бруно, думай… Мало зруйнувати уявлення про античас, треба запропонувати щось замість нього. Ти повинен довести і собі, і всім, що знадобишся для дослідження цієї Г-1920. Адже схоже, що зоря ховає саме те, що ти шукаєш, заради чого ти вирушив у експедицію.
9