Джонові Сміту не вперше доводилося сидіти за кермом «ластівки». Він управно вів машину по лісовій дорозі, а тим часом Джеррі Вуд, який мовчав лише уві сні, на всі боки проклинав своє начальство:
— Начхати мені на їхні карти і на цю свинячу війну. На біса вона мені? Уяви, Джоне, сьогодні в мене побачення з чарівною Діаною. Ти її не знаєш? Ну й добре. А вони мене на операцію призначили. Діана ж нудитиметься без мене. Ти можеш мене зрозуміти?
— Так, сер, можу. Але ви марно хвилюєтеся. Повне місто офіцерів.
— Помовч!
— Слухаю, сер.
— Помовч, кажу!
— Слухаю, сер, — засміявся Джон Сміт. Він знав, що Джеррі Вуд ніколи не карає солдатів.
— Помиляєшся, Джоне. Діана мене ні на кого не проміняє.
— У вас кохання, сер?
— Ну, звичайно. Тільки фронтове…
Асфальт несподівано обірвався. Джеррі Вуд поглянув на карту і наказав їхати далі. Довелося стишити хід машини. «Ластівка» не дуже звикла до баюр. Не встигли проїхати якихось два кілометри, як по боках машини задріботіли кулі.
— Стріляй, Джоне. Тільки б на міну не налетіти. Від цих паскудних фашистських свиней усього можна чекати. Стріляй!
Джеррі Вуд натис на кнопку, і дуло великокаліберного кулемета випнулося вперед. Черга з кулемета була вчасною — обоє помітили, як два солдати в чорних мундирах есесівців упали край дороги. Гранати лишилися в їхніх руках.
— Свині! — вилаявся офіцер. Знову глянув на карту Джеррі Вуд.
— Десь тут отой клятий будиночок. Його, певне, пильно охороняють, коли й на дорозі виставлено пости. Як гадаєш?
— Напевне.
— Та ми ще й спізнюємося. Зараз уже дванадцять, якраз має виїхати машина. Де той свинарник клятий? — Джеррі Вуд пильно дивився навкруги, але марно — будинку ніде не було. — А що, коли їх там ціла сотня?
— Здадуться. Адже їм капут.
— Ти ж не знаєш, чого ми їдемо до них?
— Знаю. Карту потрібно доставити полковникові.
— Цікаво. Яку карту?
— Точно мені не відомо. Шеф наш має таку горлянку, що й на тім світі чути. А я стояв біля дверей.
— Коли чув, то прикуси язик.
— Слухаю, сер. Можу навіть відкусити.
— Ти все жартуєш. Поглянь, он будинок. Кілька постатей метушилися біля дверей. На стовпі висів білий прапор. Машини ніде не було видно.
— Не зупинятися! Натискуй!
«Ластівка» рвонулася вперед. Солдати, що мирно стояли біля будинку, вхопили зброю і почали стріляти. Але вже було пізно. Машина зникла за гущавиною дерев.
— Одну пастку минули, — з полегшенням сказав Джеррі. — Пильно дивися вперед. Ми їх наздоженемо. Може, ми встигнемо захопити їх і я ще побачу сьогодні мою милу Діану? Як гадаєш, Джоне?
— Побачите.
За якихось півгодини «ластівка» вирвалася знову на шосе. Вдалині Джон помітив машину.
— Як гадаєте, вони? — запитав офіцера.
— Напевне. Тепер уся надія на тебе. Наздогнати!
— Не втече! — сказав Джон. Він був певний, що такої машини, як «ластівка», на світі немає.
— Поглянь, поглянь. Вони відчули, що ми хочемо наздогнати. Свині! Не розуміють, що втекти не вдасться.
Довга кулеметна черга полетіла навздогін фашистам. Але жодна куля не вцілила, фашисти не лишалися в боргу. Кулі задріботіли по броні.
— Наддай газку! Мені б трохи ближче. Тоді поцілю, — прохав Джеррі.
Відстань між машинами катастрофічно зменшувалась. Джеррі ще почекав кілька хвилин і нахилився до кулемета. Німецька машина метнулася вбік, ледве не влетівши в кювет. Вирівнявши хід, несподівано пірнула з гори і зникла.
Коли «ластівка» зупинилася там, де зникла машина, Джеррі Вуд та Джон Сміт отетеріли — перед ними була річка, а над нею висів смертельно поранений міст.
— Зачекай на мене, Джоне. Я погляну, де поділися ті свині, — сказав Джеррі Вуд і вийшов на шосе. За кілька хвилин він повернувся і наказав звертати праворуч. Там німці переправляються на другий берег річки. Нарешті Джонові вдалося потрапити на слід німецької машини. Джеррі лаявся, смалив сигарети і хапався за кулемет.
У них на очах німці видерлися на гору, долаючи пісок та глину, а «ластівка» лише пірнула у воду. Цього разу Джон показав свою вправність. Вода, розсічена швидким рухом машини, могутніми віялами розліталася по боках. Але офіцер удавав, що він розлючений і незадоволений.
— Утекли! Ти бачиш, мняло нещасний, роззява, вайло, — гримав Джеррі Вуд на солдата.
— Сер, прошу не лаятися. Я все роблю, щоб ви побачилися з Діаною.
— Мовчати! Яке тобі діло до Діани?
— Я хочу сказати, що…
— Що фашисти показали нам хвоста. Так?
«Ластівка» не виїхала, а вилетіла на гору. Джон помітив автомашину німців.