Відсапавшись, Олесь підвів голову, оглянувся навкруги. Він здивувався, побачивши над головою склепіння. Вже зійшло сонце, і його проміння пробивалося крізь щілини в скелях. Олесь раптом зрозумів, що потрапив у дивовижне царство світла, ліг на спину і почав милуватися чарівним сяйвом, яке випромінювали сталактити. Гострими лезами звисали вниз величезні мечі. Поряд — прозорі списи, ніби виточені з чорного граніту.
Попливши трохи далі, Олесь відчув під ногами щось тверде й слизьке. Спробував стати на ноги, але не зміг, бо ноги сковзали, а водорості огидно чіплялися за них. Йому здалося, що під ним металевий купол, який усе більше випинається з води. Раптом помітив, як той купол переходить у виступ, дуже схожий на люк. Нарешті Олесь таки зважився стати на ноги: «Та це ж підводний човен! Звідки він тут? Нащо його сховано в цій чудесній печері?»
Хоч під склепінням стояло тепле, насичене вологою повітря, проте Олесь відчув, що дрижаки проймають його. А що, коли десятий крок зроблено вірно? Що, коли й справді він натрапив на скарб? Однак поспішати не варто. Головне — заспокоїтися й узяти себе в руки. Розважливість і спокій — насамперед.
Олесь почав відривати з люка зелені слизькі водорості. Вони міцно припаялися до металу. Знову несподіванка — натрапив рукою на ізольовану дротину. А що, коли човен заміновано? Напевне, це так і є. Зовсім потихеньку, як колись на навчанні, Олесь почав відкручувати дротинку. Безперечно, десь у човні дротинка з'єднана з міною. Коли б згаряча відкривав люк — вибухнула б міна. Напевне, ті, хто полишив тут човна, знали, як саме діяти, щоб міна не зірвалася.
Усе те, звичайно, припущення. Олесь не був переконаний, що човен справді заміновано, однак обережність не зашкодить.
Вивільнивши дротину й відхиливши її вбік, намацав металеву клямку і потяг на себе. Клямка не піддалася. Олесь тягнув ще й ще. Та ось вона ніби зрушилася з місця.
Зробивши перші кроки по трапу вниз, Олесь намацав дротину і провів рукою по ній до самого кінця. Там вона з'єднувалася з якимось диском. Обережно Олесь тримав у руках дротину, щоб не потягнути на себе. Добре, що хоч у верхню частину трапа падало слабке світло. Вивільнивши міну з гнізда, підняв її високо над головою й обережно виніс із човна. Потім, полегшено зітхнувши, почав опускатися по трапу вниз. Ступав повільно, контролюючи кожен крок. Думка про міну, яку щойно знешкодив, стримувала його.
Раптом під ногами відчув ніби підлогу. Перепочивши, вже навпомацки став пробиратися далі. Намацавши руками двері, натиснув на них. Та двері не піддалися. Чимало хвилин минуло, доки відшукав клямку, подав її на себе, й двері повільно відчинилися. Спалахнуло світло. Від несподіванки Олесь стрепенувся, налякано затулив очі руками. Одразу ж світло почало пригасати, волосини в лампочках ледве жевріли.
Пішов далі коридором і відхилив двері праворуч. Світло й тут спалахнуло, і в очі вдарило якесь дивне сяйво: то на столі лежав камінь-самоцвіт — підсилювач тьмяного світла. Олесь підійшов до столу. Та зацікавив його не самоцвіт. Поряд із ним лежали звичайнісінька свічка, в пластмасовому мішечку — сірники.
Полум'я свічки перетворило гру самоцвіта на чудесне видовисько, ніби сонце засвітило десятки райдуг і вони щомиті змінювали кольори.
Олесь потримав самоцвіт на долоні й сам собі всміхнувся: ніколи не думав, що триматиме в руці всі кольори райдуги. Та зачарування минуло. Олесь пильно оглянувся довкола. Під стіною в каюті стояли скриньки різних розмірів. Відчинив першу й одсахнувся від неї — на нього бризнули мільйони іскор.
«Теж, певно, самоцвіти…» — Набрав їх у жменю й одразу висипав у скриню.
Окрім самоцвітів, там лежали ще й золоті келехи, обручки, якісь прикраси.
Відчинивши скриню, що стояла поряд, Олесь витяг з неї старовинну вазу. Кришталева, оздоблена золотом, ваза випромінювала чарівне зелене сяйво.
Ще в цій скриньці були золоті хрестики, ікони, ланцюжки та підсвічники. «Награбоване в церквах? Коли б про це дізналась Мері, напевне, перестала б вірити в бога». Ще тут лежав золотий і срібний посуд.
Під стіною навпроти — цілі сувої картин. Олесь не знавець художніх шедеврів світу. Ще коли вчився у восьмому класі, їздили на екскурсію до Києва. Там уперше й побачив картини видатних митців.