Нараз Джон спохмурнів, підійшов до столу, поклав руку на купу грошей і запитав:
— Скажи нам, де ти взяв стільки доларів?
Олесь чекав на таке запитання. Тому до відповіді приготувався:
— То не має значення. Я з вами розрахувався за всі борги, ви мені продали шхуну, і все стало на місце.
— Ми з тобою, Олесь, — сказала Мері, беручи Олеся за руку. Білл підступив до нього з другого боку.
— Зачекай, містер Олесь… чи як там тебе. Зачекай. Адже Фред каже правду. Гроші я беру. А шхуна нехай собі поки що стоїть на місці. Я передумав. Поживи з нами ще на острові. Там видно буде.
— Оце інша розмова. Безперечно, Олесь, ти залишишся. Ми вже звикли до тебе, а дехто взагалі без тебе тут жити не може… — усміхнувся Фред. І голос у нього був неприродно ввічливий.
Мері, що досі не втручалася в розмову, підійшла до батька і сказала:
— Тату, ти хоч подякуй Олесеві. — Вона поклала батькові руку на шию: — Ти ввесь час гримав на Олеся, а він допоміг нам позбутися боргу.
Джон не підвів погляду. Його опанувала якась думка, і він навіть не чув, що сказала дочка. Лише зараз до його свідомості дійшло — так, цей юнак знайшов скарб, який Джон шукає все життя. Знайшов і заволодів ним. А як же йому, Джонові, далі жити?
Джон натовк люльку, запалив, пахнув димом. Не підводячи голови, запитав:
— Де знайшов скарб?
— Давайте про це не говорити. Я вам віддав усі гроші, які мав. Не залишив собі й поганого долара. Можете обшукати, коли не вірите, — відповів Олесь, відчуваючи, що насувається страшна гроза. Витримати перший удар.
— Не про це питаю. Де скарб? — На цей раз Джон звів погляд на Олеся і зробив крок до нього.
— Я вам віддав усе, що мав. Коли ви знайдете в мене хоч цент — катуйте як схочете.
— Ти собі забрав усе, а нам віддав лише крихти. Не крути, кажи: де наш скарб?
Олесь глянув на Джона, потім на Фреда, Білла, Мері. Цікаво, що зараз думають про нього? Олесь знав, що саме так обернеться справа, і був готовий до всіляких несподіванок. Знову в погляді Мері він помітив страх. Вона напевне знає, що тепер батько і Фред піддадуть Олеся страшним тортурам, аби дізнатися, де скарб. Джон, ясна річ, уже твердо надумав ніколи нікому не поступитися. Як він може комусь віддати скарб, який шукав усе життя? Напевно, Джон зараз міркує: як же все трапилося — у нього карта, копає острів майже десятки років і нічого не знайшов, а цей хлопчина одразу натрапив?
Фред, напевне, ладен уже зараз знищити Олеся. Проте він цього тепер не зробить, поки не довідається, де лежать багатства. Як зробити, щоб не Джон, а він, Фред, взнав про них? Оце зараз його турбує найбільше.
Джон підійшов до Олеся впритул і запитав:
— Де? Знай, доки не признаєшся про скарб, звідси не вирвешся.
— А коли й вирвешся, то прямісінько в могилу, — зареготав Фред.
Довірливо й відверто дивився Олесь в очі Джонові. Він сказав:
— Гаразд, відповім. Знайте: нікому ніколи з вас не вдасться знайти скарб, а я ніколи не скажу, де він є. Коли б там були гроші, я одразу віддав би їх вам. а там не гроші. Там витвори мистецтва та цінності, награбовані фашистами в окупованих країнах. Отже, всі ці скарби треба повернути справжнім господарям. Сподіваюся, вам усе ясно? Зрештою, додам. — більш нічого й ніколи про скарб нікому не скажу.
Мері відчула, що зараз може трапитися лихо. Під гарячу руку краще не потрапляти батькові. Треба дати йому охолонути. Вхопивши Олеся за руку, вона майже витягнула його з кімнати.
РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТНАДЦЯТИЙ
Ніч була похмура й тиха. Здавалося, вона вичікує нагоди, щоб послати на землю вітер і дощ з блискавками.
Справжньої тиші над океаном не буває. Три тіні примарно рухалися над водою, наче прислухаючись до її шепоту. Іноді десь кугикне чайка спросонку, щось плюскне у воду — чи то камінець океан проковтнув, чи тюлень наблизився до берега й бавиться з дітьми своїми.
Ще вчора, після тієї розмови, Мері вмовила Олеся негайно втікати, бо тато і дядько не змиряться, що не вони, а хтось заволодіє скарбом. Вони або ж закатують Олеся, або покінчать із ним одразу.
Найбільше був задоволений Білл. Уявляв собі, як пливтимуть шхуною в океані, а він стоятиме біля стерна. Хай Олесь себе за капітана, а Білл буде щонайменше старпомом. Пропливуть чимало днів, досягнуть великої землі, де по-справжньому живуть люди. А звідти поїдуть до Олеся. Там Білл ходитиме в школу й гратиметься з дітьми. Олесь каже, що швидко навчить його розмовляти українською мовою. Ото буде здорово!
Коли до берега лишалося зовсім близько, Мері зупинилася, сплеснула руками: