— Ви, здається, говорили про дружбу? її ніколи не буде між нами. Навіщо ж пити?
— Ну, тоді вип'ємо за те, щоб наша сьогоднішня розмова увінчалася успіхом.
— З великим задоволенням, — вимовив Олесь і сьорбнув з бокала. Питво було гидке й смердюче. — Бачите — випив. Але хто і як з нас розуміє успіх?
— Розуміння може бути одне: ти, містере Олесь, скажеш мені, де знайшов скарб. На тому й розмові кінець.
— Бачите, який помилковий тост. А я пив за свій успіх — за те, щоб вам, сер, не сказати.
Морісон сердито глянув на Олеся, потім додав:
— Знаєш, містере Олесь, я весь час мав намір закупити у вашій країні багато горілки й торгувати нею. На континенті нашому страшенно люблять російську горілку. Особливо «Московську».
— А «Українську з перцем» не куштували? — запитав Олесь.
— Не доводилося. Хіба є така? З перцем? Цікаво.
— Є. Беручка й сердита.
— Гадаю, нам слід перейти до іншої теми…
— Навіщо. Давайте ще про горілку. Дуже цікаво. Хочете — я вам назву деякі сорти?
— Годі. Сподіваюся, ти мені зараз скажеш про свою знахідку?
— Що ви маєте на увазі, сер?
— Сам розумієш.
— Ні.
— Я маю на увазі скарб.
— Навіщо нам про нього говорити, коли є ще багато різних цікавий речей на світі.
— Бачу, я не помилився. Здавна переконаний — росіяни не прагнуть до багатства. А ти ж комсомолець. Що це таке, я до пуття не знаю, — мабуть, якась дуже політична організація. Так?
— Так.
— От бачиш, я й тут не помилився. Напевне, ця комуністична організація забороняє мати власність, мати скарби? Серед ваших комсомольців немає ж мільйонерів?
— Вгадали. Немає.
— Бач, як багато я знаю про твою країну. А ще знаю, що російські хлопці справжні вояки. З ними можна мати справу. Звичайно, в розумних межах, які не дозволяють експортувати їхні ідеї. Я, наприклад, переконаний, що в Америці комуністи не потрібні. А за океаном — хай живуть.
— Дякую!
— За що?
— За дозвіл жити.
Морісон, відчувши іронію, трохи схаменувся й притримав свій запал.
— Я веду цю приємну розмову до того, що ти мусиш підкоритися своїй ідеології, відкинути всяку жадобу до багатства і сказати мені, де ж сховано скарб.
Олесь голосно і весело засміявся, підвівся з стільця й пішов до ілюмінатора. Звідти дихнуло на нього свіже, вологе повітря.
— Навіщо вам скарб? Ви й без нього людина багата.
— Багатству немає меж, — вимовив Морісон, глибокодумно позираючи на Олеся.
— Отже, домовилися, — вимовив Олесь, — я ніколи ні за яких обставин не скажу вам, де лежить скарб, бо він належить не мені й не вам.
— А золото там є?
— Є. Воно пограбоване у країнах, які зараз будують соціалізм. Золото їм знадобиться.
Здавалося, Морісон спокійно сприйняв те, що сказав Олесь. Він лише глянув на Олеся з іронічною усмішкою.
— Послухай, хлопче. Щось твоє ім'я погано запам'ятовується. Давай складемо угоду — половина скарбу тобі, половина — мені. Житимеш у нас, як у раю. Матимеш — чого схочеш. Сучасній молодій людині що потрібно? Вино, дівчата, машина. Ну, а коли того забажаєш — то н літак можеш мати. У вас там не продають літаків, а в нас — купуй. Подумай!
— Мені не треба думати над цим. Я вже обрав собі шлях у житті.
— Ви, росіяни, фанатики. Ти хочеш пожертвувати собою, так?
— Зовсім ні. Я хочу повернути скарб справжнім господарям. А жертвувати собою зовсім не збираюся.
— Я віддам тобі Мері, ти мені — скарб. Вона, напевне, кохає тебе. Врахуй одну обставину: я відмовляюся від своєї нареченої…
— Мері й так мені належить.
— Це теоретично. Зараз вона в моїй каюті. Говори, де скарб, і я тобі даю ключі від тієї каюти. Віддаю цю яхту.
— Не вийде так, сер. Я бажав би мати і Мері, і скарб.
Запала тиша. Морісон висмоктав ще чарку віскі, затягнувся сигарою й сказав:
— Чи тобі відомо, що скарб, який ти знайшов, є власністю моєю й моєї країни? Адже це територія не твоєї держави. Тому ти не маєш найменшого права володіти скарбом, а твій уряд ніколи не погодиться взяти на себе грабіжницьку роль. Існують міжнародні закони.
Олесь розгубився: він ніколи не думав над цим.
— Острів належить вам особисто, містере Морісон?
— Так. Але я громадянин своєї держави, і вона охороняє моє майно.
— Скажіть, а оця яхта також є територією вашої держави?
— Звичайно — де б вона не стояла.
— Мушу вас розчарувати, сер. На тому острові, що вам належить, немає ніяких скарбів. А та територія, де вони сховані, не належить вашій державі.
— Ти говориш дурниці. Коли скарби не на острові, то де ж вони?