— А це не обов'язково вам знати, сер.
Морісонові урвався терпець. Він підхопився з крісла, машкара доброзичливості зникла, очі люто заблищали. Олесь бачив люту, оскаженілу людину.
— Занадто багато береш на себе, хлопче! — Морісон натиснув на кнопку.
До кімнати увійшли двоє — велетенський негр, якого Олесь бачив на острові, й довготелесий білошкірий матрос із засмаглими довгими руками. Обидва покірно схилили голови.
— Пограйтеся з цим хлопчиком. Грайтеся, як схочете, доки скаже одно слово: «Згоден». Тоді кличте мене. Не шкодуйте його кісток — у нього їх багато. Але й не вбивайте. Хай помре своєю смертю, щоб у нас була совість чистою.
Морісон вийшов. Матроси переглянулися, пішли на Олеся, який стояв біля столу, напруживши м'язи. Першим підійшов довготелесий, розмахнувся, щоб ударити, проте Олесь випередив його. Величезної сили удар прийшовся матросові в щелепу. Той осів на підлогу і завмер, утративши свідомість. Негр, проте, встиг схопити Олеся за руку і почав тиснути, щоб заламати її за спину. Олесь відчув неабияку силу в руках негра. Той, напевне, здолав би Олеся, але несподівано перестав тиснути і запитав:
— Ти росіянин?
— Так. А ти хто?
— Американець. Я знаю, які росіяни.
— Які?
— Вони подають руку негрові. Ти перший білий, який сьогодні заступився за мене.
— У нас навчаються негри з Африки. Довелося зустрічатися.
Негр відпустив руку Олеся і запитав:
— Я не хочу, щоб ти сказав тим хлопцям, що тебе вдарив негр. Як тебе звати?
— Олесь. А тебе?
— Том. Давай вип'ємо.
У цей час прочуняв довготелесий, підвівся, струснув головою й посунув на Олеся. Він було вже й замахнувся своїм велетенським кулаком, але Том перехопив його руку і притиснув її донизу.
— Облиш. Він нам не заподіяв нічого поганого. Ми ж наймалися на цю яхту матросами, а не катами.
Ці слова, здається, переконали довготелесого. Той потер щелепу й вимовив:
— Рука в тебе, хлопче, важка. Дивно, мене ніхто не клав на підлогу з першого удару.
— Пробач. Коли б ти не кинувся на мене — не вдарив би, — сказав Олесь.
Том знайшов третю чарку. Випили разом. Однак довготелесий усе ще неприязно позирав на Олеся.
— Як собі хочеш, Том, але я скажу босу, що піти не схотів катувати хлопця.
— Говори. Морісон накаже тобі мене побити, а повернемося на берег — вижене. Але я хочу, щоб оцей росіянин у Москві розповів неграм, що я допоміг йому в біді.
Довготелесий охоче випив чарку і сказав:
— Мені до всього того байдуже. Хай що хоче, те й розповідає про мене. Але я його кулак запам'ятаю. — Налив собі ще чарку, випив і вийшов з каюти.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ СЬОМИЙ
Мері кілька разів намагалася відчинити двері, але марно. Безперервна біганина по каюті не могла її заспокоїти. Тоді Мері захотілося трощити все, що було перед очима.
Спершу полетіла на підлогу дорога ваза з кришталю і срібла — одгвинтила її зі столика й пожбурила на підлогу. Кришталь бризнув, і скалки заграли самоцвітами. Мері злорадо милувалася ними. В стіні знайшла бар, і тоді вже на підлогу полетіли бокали, чарки, пляшки з напоями. В калюжах пінилося шампанське, текло струмками віскі. Від них гидко тхнуло.
Подивилася на стіни. Там висіли картини з чудовими краєвидами. Рука вже потяглася й туди. Але невідома сила спинила руку. На одній з картин зображено русалку, що вийшла з річки і зачаровано дивилася на небо. Чого вона чекала? На другій намальовано індійську красуню на тлі далеких гір. Ні, не можна нищити такого. Не можна!
Мері висунула шухлядку в столику і побачила там пістолет. Потримала його в руках, прицілилася в ілюмінатор і поклала знову до шухлядки.
Раптом у дверях клацнув замок, за ним — другий, і до каюти зайшов Морісон. Весело всміхався — настрій у нього аж занадто бадьорий. А чому б ні? Адже він ні в чім не завинив перед оцим дівчам. Мері кохає того хлопця? Вигадки! Морісон, наприклад, життя доживає і не знає, що то за річ така — кохання. Його вигадали ті, хто не вміє робити бізнес. Ну, хай трохи дівча постраждає за тим хлопцем, а його не стане — належатиме йому.
Побачивши, що каюту розгромлено, Морісон удавано засміявся:
— Ти й справді дикунка. Я своїм приятелям казав, що одружуся з дикункою. І не помилився. Знаєш, на світі багато прісних дівчат, а ти одна така. — Морісон підійшов до канапи й замирливо сказав: — Здогадуюся — ти вчинила цей розгром тому, що я так довго залишав тебе самотньою. Правда?
Морісон нахилився, збираючись узяти дівчину за руку. Мері кинулася на нього і вчепилася нігтями в щоки. Морісон одсахнувся й отетерів від несподіванки.