— Триста сорок два пасажири, — перервав її Шульц. — І серед них багато дітей. — Він сподівався, що жінка-митник почує в його словах серйозну занепокоєність відповідального командира корабля, а не приховану паніку контрабандиста, що перевозить дурман.
Жінка поплескала песика по голові і глянула на Торда.
«Схожа на домогосподарку», — подумав він. На жінку, яка має дітей і знає, що таке відповідальність. Жінку, котра зрозуміє, в яку халепу він вскочив.
— Сумку ми візьмемо з собою, — повторила вона.
Поза нею показався ще один працівник митниці. Він став, широко розставивши ноги і схрестивши на грудях руки.
— Що ж, давайте розбиратися, — зітхнув Торд.
Керівник групи з боротьби зі злочинністю Гуннар Хаген відкинувся на спинку свого обертального крісла й уважно поглянув на чоловіка в лляному костюмі. Три роки тому зашитий розрив на його щоці мав криваво-червоний колір, а сам чоловік виглядав так, наче вже був на Божій дорозі і жити йому лишилося кілька днів. Але зараз його колишній підлеглий мав здоровий вигляд, набрав кілька таких потрібних йому кілограмів, і його плечі заповнили собою костюм. Костюм. Хаген пам’ятав, що слідчий з убивств завжди був у джинсах та високих черевиках і ніколи в чомусь іншому. Іще одною відмінністю була бирка на лацкані, яка свідчила, що він не штатний працівник, а простий відвідувач: ХАРРІ ХОЛЕ.
Проте його манера сидіти у кріслі залишилася тою ж самою — скоріш горизонтальною, аніж сидячою.
— Маєш кращий вигляд, — зауважив Хаген.
— І ваше місто — також, — відповів Харрі, перекочуючи між губами незапалену цигарку.
— Ти так вважаєш?
— Еге ж. Чудовий Оперний театр. На вулицях менше наркоманів.
Хаген підвівся і підійшов до вікна. З шостого поверху поліцейської штаб-квартири було видно, як купається в сонячному сяйві новий район Осло — Бйорвіка. Повним ходом ішло розчищення завалів, що нагромадилися після знесення старих споруд.
— Минулий рік позначився помітним падінням смертності від передозування серед наркоманів.
— Ціни зросли — споживання впало. І міськрада отримала те, чого давно прагнула. Осло більше не фігурує на першому місці в європейській статистиці зі смертності від передозування.
— Що ж, щасливі деньки повернулися знов. — Харрі заклав руки за голову; здавалося, що він ось-ось вислизне з крісла.
Хаген зітхнув.
— Ти так і не сказав мені, що привело тебе до Осло, Харрі.
— Невже?
— Авжеж. А конкретніше — до групи боротьби зі злочинністю.
— А хіба є щось незвичайне в бажанні відвідати своїх колишніх колег?
— Немає. Але це стосується звичайних комунікабельних людей.
— Ну-ну. — Харрі стиснув зубами фільтр цигарки «Кемел». — Мій фах — убивства.
— Ти хотів сказати «мій колишній фах»?
— Що ж, давай перефразую: розслідування вбивств — це моя професія, це — сфера моєї спеціалізації. І ця сфера й досі залишається тією цариною, в якій я ще дещо шурупаю.
— То що ж ти хочеш?
— Професійно займатися своєю справою. Розслідувати вбивства.
Хаген здивовано вигнув брову.
— Хочеш знову працювати на мене?
— А чом би й ні? Якщо мене не зраджує пам’ять, я був одним з найкращих.
— А ось тут слід зробити невеличке уточнення, — зауважив Хаген, відвернувшись до вікна. — Так, ти був найкращим. — І вже тихіше додав: — Найкращим і найгіршим.
— Мені хотілося б зайнятися вбивствами, пов’язаними з наркотиками.
Хаген скептично посміхнувся.
— А яким конкретно? За останні півроку у нас їх було аж чотири. Але в розслідуванні жодного з них ми не просунулися вперед ані на сантиметр.
— Я маю на увазі вбивство Густо Ганссена.
Хаген нічого не відповів й уставився пильним поглядом на наркоманів, розпростертих на траві біля дороги. І до його голови прийшли непрошені неприємні думки. Шахраї, що незаконно отримують соціальну допомогу. Крадії. Терористи. Чому він частіше бачить їх, а не працьовитих службовців та робітників, що насолоджуються чесно заробленим відпочинком, гуляючи під лагідним вересневим сонцем? Може, він дивиться на світ чисто як полісмен? І тому багато чого не помічає у своїй поліцейській сліпоті? Хаген майже не чув, що казав йому Харрі, сидячи в кріслі позаду нього.
— Густо Ганссен, вік — дев’ятнадцять років. Знаний поліцією, товкачами та клієнтами. Його знайшли мертвим у квартирі на вулиці Гаусманнс-гате дванадцятого липня. Помер від втрати крові після пострілу в груди.
Хаген несподівано вибухнув сміхом.
— А чому ти хочеш зайнятися якраз тією єдиною справою, яку нам вдалося розслідувати?