Харрі витягнув з кишені руку і поклав на кухонний стіл ігровий пристрій «Game Boy».
Олег отетеріло витріщився на нього. І закліпав очима так, наче туди потрапила порошинка.
— А чому ти мене запідозрив? — пошепки спитав він.
— Ненависть, — відповів Харрі. — Отой старий, Рудольф Асаєв, сказав, що я маю йти слід у слід за ненавистю.
— А це що за тип?
— Чоловік, якого ви називали Дубаєм. Я не відразу збагнув, що він мав на увазі свою власну ненависть. Ненависть до тебе. Ненависть через те, що ти убив його сина.
— Сина? — Олег підвів голову і втупився нерозуміючим поглядом в Харрі.
— Так. Густо був його сином.
Олег опустив погляд, сів навпочіпки і втупився поглядом у підлогу.
— Якщо… — Він замовк і похитав головою. А потім почав знову: — Якщо це правда, що Дубай — батько Густо, то чому ж він у такому разі не організував моє вбивство одразу ж у тюрмі?
— Бо він хотів, щоби ти опинився саме там. Тому, що тюрма для нього є гіршою за смерть. Тюрма роз’їдає душу, а смерть лише звільняє її. Тюрма для нього була найгіршим покаранням для тих, кого він ненавидів найбільше. Для тебе, Олеже. І він мав повний контроль над тим, чим ти там займався. Небезпечним для нього ти став лише тоді, коли заговорив зі мною. І Рудольфу Асаєву довелося задовольнитися твоїм убивством. Але йому не вдалося убити тебе.
Олег заплющив очі. І довго сидів навпочіпки, нічого не кажучи. Немов попереду його чекали важливі перегони, і тому треба було посидіти й зосередитися.
А місто за вікном грало свою музику: шум авто, далекий звук корабельної сирени, шум сукупності різновидів людської діяльності, наче безперервний і невпинний шерхіт мурашника — монотонний, заколисуючий та заспокійливий, немов стьобана пухова ковдра.
Олег повільно подався вперед, не зводячи очей з Харрі.
Харрі похитав головою.
Та Олег все одно взяв пістолет. Обережно, наче боячись, що він вибухне у нього в руках.
43
Трульс втік на терасу, щоби побути на самоті.
А перед тим, як утекти, він стояв, краєм вуха чуючи кілька розмов, що тривали неподалік, попивав шампанське і невимушено копирсався в роті зубочисткою, наче він тут — свій у дошку хлопець. Декілька гостей, добре вихованих індивідів, спробували залучити його до своєї розмови. Вони поздоровкалися з ним, спитали, хто він такий і чим займається. Трульс дав короткі відповіді, і йому навіть на думку не спало запитати в тих чоловіків те саме чисто для пристойності. Наче він обіймав недостатньо високу посаду, щоби це робити. Або просто боявся довідатися, що вони — дуже великі цабе і займають ду-у-у-уже високі посади.
Ула була вкрай зайнята, обслуговуючи гостей, посміхаючись їм та розмовляючи з ними, наче вони були її старі знайомі, і тому Трульсу пощастило зустрітися з нею поглядами лише два-три рази. А одного разу вона винувато, з вибачливим жестом посміхнулася: мовляв, їй би й хотілося з ним поговорити, але обов’язки господині дому — перш за все. Сталося так, що ніхто з інших колег-поліцейських, які допомагали споруджувати будинок, прийти не змогли, а шеф поліції та начальники відділів Трульса не впізнали. Йому навіть захотілося сказати їм, що він — саме той полісмен, що віддубасив хлопця в камері попереднього ув’язнення і пошкодив йому око.
Але на терасі було просто чудово. Під ним лежав Осло, виблискуючи, наче діамант. Атмосферний антициклон приніс високий тиск і осінню прохолоду. Прогноз погоди віщував нічні температури близько нуля і заморозки на поверхні ґрунту. Трульс почув далекий звук сирени. Автомобіль швидкої допомоги. І принаймні одна поліцейська машина. Трульсу страшенно закортіло потайки вибратися з будинку й увімкнути поліцейську рацію. Послухати, що сталося. Відчути пульс рідного міста. Відчути власну причетність.
Двері на терасу відчинилися, і Трульс машинально позадкував у затінок, щоби його знову не спробували втягнути у розмову, під час якої йому доведеться зменшуватися, бо він і без того вже відчував себе маленькою людиною серед великих начальників.
То був Мікаель. І ота жінка-політик, Ізабель Скоєн.
Вона була явно напідпитку, у всякому разі Мікаель підтримував її. Висока й дебела, вона вивищувалася над ним, мов вежа. Вони стали біля поруччя спинами до Трульса у глухому закутку тераси, де їх не було видно гостям.
Мікаель став позаду неї, і Трульс уже очікував, що хтось із них блисне запальничкою і закурить цигарку, але цього не сталося. А коли він почув шелестіння плаття та тихий, немов протестуючий, сміх Скоєн, то збагнув, що виявляти свою присутність було вже надто пізно. Він побачив, як блиснуло на мить біле стегно, але Ізабель швидко смикнула край плаття униз. А потім обернулася до Мікаеля, і їхні голови злилися в один силует на фоні міста, що коштовним каменем поблискувало внизу. Трульс почув звуки поцілунків. Обернувся і глянув на кімнату відпочинку. Побачив усміхнену Улу, що метушилася поміж гостями з тацею, розносячи нову порцію наїдків. Трульс не міг цього збагнути. Не міг збагнути, хоч ти трісни. Ні, він не був шокований побаченим, бо Мікаель уже не вперше плутався з жінками, а просто не міг зрозуміти, як у нього на це ставало сміливості й нахабства. І бажання. Якщо ти маєш таку дружину, як Ула, якщо тобі так поталанило, ти щойно здобув приз у вигляді посади шефа поліції, то на біса тобі ризикувати всім заради того, щоби перепихнутися на стороні з іншою жінкою? Мабуть, через те, що Бог, чи як там його, наділив тебе тим, що подобається жінкам: приємною зовнішністю, амбітністю, язиком без кісток, який знає, коли і що слід сказати, і все це просто спокушає і навіть змушує тебе скористатися потенціалом, який ти маєш у своєму розпорядженні. Це приблизно так само, як і люди, котрі мають зріст два двадцять, гадають, що вони народилися баскетболістами. Та все одно Трульс не розумів цього. Він розумів лише одне: Ула заслуговувала на кращу долю й кращого чоловіка. Такого, який кохав би її. Кохав би так, як він завжди кохав її. І завжди кохатиме. Отой епізод з Мартіною був фривольною авантюрою, яка ніколи не має повторитися. Дуже часто хотілося йому так чи інакше дати Улі зрозуміти, що коли їй судилося, не доведи Господи, втратити Мікаеля, то він, Трульс, завжди буде готовий підтримати її і втішити. Але він так і не спромігся знайти для цього вірні слова. Трульс нашорошив вуха. Вони заговорили.