— Я просто знаю, що його немає, він щез, — сказав Мікаель. Його язик заплітався, і Трульс збагнув, що шеф також був не зовсім тверезим. — Але вони знайшли решту двох.
— Його козаків?
— Я й досі дотримуюся думки, що всі оті оповідки про те, що вони козаки, — чиста фігня. Та все одно Гуннар Хаген з кримінальної групи зв’язався зі мною і спитав, чи зможу я йому допомогти. Оскільки там використовувалися сльозогінний газ та автоматична зброя, вони висунули гіпотезу, що то було зведення старих порахунків. Він спитав мене, чи не має Оргкрим якихось імовірних підозрюваних. Бо, як він сказав, їм доводиться діяти навпомацки, у темряві.
— І що ти йому відповів?
— Відповів, що й гадки не маю, хто то може бути, що, власне, є правдою. Якщо то була якась банда, то їй вдавалося діяти непоміченою й уникати небажаних зустрічей з поліцією.
— А чи не думаєш ти, що діду вдалося втекти?
— Ні.
— Ні?
— Гадаю, що його тіло вже гниє десь там. — Трульс побачив, як Мікаель показав рукою на місто, що розкинулося внизу. — Може, ми знайдемо його досить швидко, а може, не знайдемо ніколи.
— Але ж трупи рано чи пізно знаходять?
«Ні, — подумав Трульс. Він стояв, рівномірно розподіливши вагу на свої ступні, відчуваючи, як вони тиснуть на цемент тераси, а цемент тераси тисне на них. — Трупи просто так не знаходять».
— Одначе, — сказав Мікаель, — хтось це зробив, і цей «хтось» є новою людиною. Невдовзі ми дізнаємося, хто стане наркобароном Осло.
— А що, на твою думку, це означатиме для нас?
— Нічого, моє кохання. — Трульс побачив, як Мікаель Бельман поклав свою руку на шию Ізабель Скоєн. На силуеті це виглядало так, наче він хотів її задушити. Вона відсахнулася. — Ми вже дісталися туди, куди хотіли потрапити. І тепер зіскакуємо з поїзда. Фактично, на кращий кінець годі було й сподіватися. Нам старий більше не потрібен, а зважаючи на ту інформацію, яку він накопичив на нас у ході нашої… операції, то довелося б…
— Що довелося б?
— То…
— Прибери руку, Мікаелю!
Почувся п’яний сміх, м’який та шовковистий, наче оксамит.
— Якби цей новий король не зробив за нас нашу роботу, то мені довелося б зробити її самому.
— Тобто доручити її виконання Бівісу?
Трульс аж тіпнувся, зачувши своє прізвисько, яке він терпіти не міг. Першим це прізвисько вжив Майк. І тут до нього дійшло. Його прозивали так через масивну нижню щелепу та сміх, схожий на рохкання свині. Мікаель навіть втішав його тоді, виправдовуючись, що він мав на увазі «анархістське сприйняття реальності» та «нонконформістську мораль» цього мультиплікаційного персонажа. Перекрутив це так, наче присвоїв Трульсу якесь почесне звання, чорт забирай.
— Ні, я б ніколи не дав Трульсу знати про мою роль у всьому цьому.
— Мені й досі видається дивним, що ти йому не довіряєш. Хіба ж ви не старі друзі? Хіба ж це не він збудував тобі оцю терасу?