— Збудував. Працював тут до ночі за рахунок свого вільного часу. Але до чого я хилю. До того, що йдеться про чоловіка, який не є на сто відсотків передбачуваним. Він схильний до всіляких чудернацьких та химерних ідей.
— Одначе ти сам порадив старому найняти Бівіса спалювачем?
— Це тому, що я знаю Трульса з дитинства, знаю, що він продажний до мозку кісток і що його легко купити.
Ізабель Скоєн верескливо засміялася, і Мікаель затулив їй рота.
Трульсу перехопило подих. Горло його наче хтось лещатами стиснув, а в животі немов якась тварина з’явилася. Невеличка непосидюча тваринка, яка шукала вихід назовні. Вона лоскотно тремтіла в його шлунку. Намагалася видертися нагору. Потім зашкреблася в грудях.
— Між іншим, ти ніколи не казала мені, чому саме мене вибрала своїм бізнес-партнером.
— Через твій великий прутень, а ти як думав?
— Ні, я серйозно. Якби я не погодився працювати з тобою та дідом, мені б довелося заарештувати тебе.
— Заарештувати?! — пирхнула Ізабель. — Усе, що я робила, я робила на благо нашого міста. Легалізувала марихуану, безкоштовно поширювала метадон, фінансувала приміщення для надання медичної допомоги наркоманам. Або розчищала дорогу наркотику, вживання якого не призводить до великої смертності через передозування. Яка різниця? Політика у сфері наркотиків має бути прагматичною, Мікаелю.
— Заспокойся, я згоден, тут крити немає чим. Ми зробили Осло кращим та комфортнішим. Ну, будьмо.
Та вона проігнорувала його піднятий келих.
— Ти б і так ніколи мене не заарештував. Бо я б розповіла усім охочим слухати, що ти займаєшся зі мною сексом за спиною своєї маленької чарівної дружини. — Вона захихикала. — Прямо за її спиною. Пам’ятаєш нашу першу зустріч на отій прем’єрі, коли я сказала, що не проти з тобою перепихнутися? Твоя дружина стояла тоді прямо позаду тебе ледь-ледь за межами чутності, але ти й бровою не повів. Лише сказав, щоби я почекала, поки ти не відправиш її додому.
— Тс-с-с, ти вже п’яна, — зашикав на неї Мікаель, кладучи їй руку на спину.
— Саме тоді я й збагнула, що ти — чоловік мого серця. Тож коли старий сказав мені знайти спільника з амбіціями, не меншими за мої, я вже точно знала, до кого звернутися з цією пропозицією. Будьмо, Мікаелю.
— До речі, нам треба добавити. Може, зайдемо і…
— Забудь про те, що я сказала про чоловіка мого серця. Чоловіки прагнуть не мого серця, вони прагнуть моєї… — Почувся низький хрипкий сміх. То сміялася Ізабель.
— Ходімо, вже пора.
— Харрі Холе!
— Т-с-с-с!
— Оце дійсно мужчина мого серця. Трохи бовдур, ясна річ, але ж… гм… Як ти гадаєш, де він зараз?
— Довго прочісував місто, розшукуючи його, але безуспішно. Здогадно, він уже поїхав із Норвегії. Добився, щоби Олега виправдали, тому й поїхав. Навряд чи повернеться назад.
Ізабель гойднулася, але Мікаель вчасно підхопив її.
— Ти — покидьок, Мікаелю, і ми, покидьки, одне одного варті.
— Можливо, але нам все одно треба повернутися в дім, — сказав Мікаель, зиркнувши на годинника.
— Та не переймайся ти так, хлопче. Я можу випити багато, але все одно триматимусь на ногах, ти що, не знаєш мене?
— Знаю, але заходь ти перша, і тоді це не виглядатиме так…
— Підозріло?
— Щось у такому сенсі.
Трульс почув її різкий сміх і різке цокання її шпильок по цементу тераси.
Вона пішла, а Мікаель лишився стояти, прихилившись до поруччя.
Трульс виждав декілька секунд, а потім виступив із затінку.
— Привіт, Мікаелю.
Друг його дитинства обернувся. Його очі скляно блищали, а обличчя було злегка припухле. З того, що Мікаелю не зразу вдалося начепити на себе щиру й радісну посмішку, Трульс зробив висновок, що його товариш був добряче напідпитку.
— А, це ти, Трульсе. Я й не почув, як ти сюди вийшов. Життя всередині триває?
— І досі триває, чорт забирай.
Вони поглянули один на одного. І Трульс запитав себе: коли ж саме й де саме вони забули, як розмовляти один з одним, що сталося з їхніми невимушеними розмовами, їхніми спільними мріями, з тими днями, коли можна було запросто казати один одному все, що завгодно, і все, що завгодно, обговорювати. Куди поділися ті дні, коли вони були, як один, і діяли спільно. Як, скажімо, тоді, коли вони, ще поліцейські-початківці, відгамселили одного типа, який чіплявся до Ули. Або як вони розібралися з отим голубим типом з кримінального відділу, який почав залицятися до Мікаеля. Через кілька днів вони завели його до бойлерної в Бріні. Чувак щось белькотів та вибачався, казав, що його не так зрозуміли. Вони уникали бити його по обличчю, але той огидний скиглій дуже розлютив Трульса, і він так розходився, орудуючи своїм поліцейським кийком, що Мікаелю ледь вдалося його зупинити. Може, то були й не надто приємні спогади, але ті моменти об’єднували їх, сприяли відчуттю солідарності.