Беата похитала головою.
— Чому ж ні? — спитав Харрі, розуміючи, що ставить дурне запитання.
— Бо виходжу з того, що нам довелося б перевернути всю квартиру догори ногами, аби щось знайти, а слідству це все одно не допомогло б, — терпляче пояснила Беата. — Ми маємо обмежені ресурси і тому мусимо використовувати їх згідно з пріоритетами. А ще через те, що необхідні нам докази ми отримали.
Харрі кивнув. Саме на таку відповідь він і очікував.
— І які ж це докази? — тихо поцікавився він.
— Ми вважаємо, що вбивця здійснив постріл з того місця, де я зараз стою. — В середовищі експертів-криміналістів побутувала звичка не називати імен. Беата випростала вперед руку. — Майже в упор. З відстані, меншої за метр. Бо у вхідних отворах і довкола них були виявлені часточки порохової сажі.
— Так отвір був не один?
— Було здійснено два постріли.
Беата поглянула на нього зі співчутливим виразом обличчя, який свідчив, що вона знала, про що думає Харрі: якби був один постріл, то адвокат звинувачуваного мав би можливість стверджувати, що пістолет вистрелив випадково. Але через те, що пострілів було два, така можливість відпала.
— Обидві кулі влучили в груди загиблого. — Наче використовуючи мову знаків, Беата розчепірила вказівний та середній пальці своєї правої руки і приклала їх до лівого боку своєї блузки. — Якщо припустити, що як жертва, так і вбивця стояли, і вбивця вистрелив інстинктивно, то перший вихідний отвір свідчить, що вбивця мав сто вісімдесят — сто вісімдесят п’ять сантиметрів зросту. Підозрюваний має сто вісімдесят три.
О Господи. Харрі подумав про хлопця, з яким зустрівся в кімнаті для побачень. Здавалося, лише вчора вони борюкалися один з одним і Олег ледь сягав його грудей.
Беата знов увійшла до кухні. І показала на стіну біля засмальцьованої газової плити.
— Як бачиш, кулі увійшли ось тут і тут, досить близько одна від одної. Це означає, що постріли були зроблені швидко один за одним, бо жертва почала падати. Перша куля пробила легеню, а друга пройшла крізь верхню частину грудей, злегка зачепивши лопатку. Жертва…
— Густо Ганссен, — уточнив Харрі.
Беата замовкла. Поглянула на нього. І кивнула.
— Густо Ганссен помер не відразу. Його руки були вимазані кров’ю, кров була на його одежі, і це свідчило про те, що він рухався після того, як упав. Але це, вочевидь, тривало недовго.
— Зрозуміло. А які… — Харрі потер долонею обличчя. «Треба буде спробувати хоча б декілька годин поспати», — подумав він. — …які прив’язки має Олег до цього убивства?
— Двоє людей зателефонували нам на комутатор і сказали, що чули в кварталі щось схоже на постріли. Один з них живе по той бік перехрестя, на вулиці Мьоллергата, а другий — якраз напроти цього будинку.
Харрі примружився і поглянув у замизкане вікно, що виходило на вулицю Гаусманнс-гате.
— Не абищо — почути з одного кварталу постріл у другому кварталі, та ще й у центрі міста!
— Не забувай, що то трапилося в липні. Теплий вечір. Усі вікна розчинені. Літні вихідні, транспорту на вулицях майже немає. Сусіди вже певний час намагалися змусити поліцію прикрити це лігво, тому поріг можливого повідомлення про постріл уже й так був досить низьким, якщо так можна висловитися. Полісмен з оперативного пункту сказав тим, хто їм зателефонував, щоби вони сиділи тихо і пильнували за сусіднім кварталом, допоки не приїдуть патрульні авто. Поліція зреагувала миттєво. Два автомобілі прибули о дев’ятій двадцять і, зайнявши позицію, стали чекати на спецзагін.
— «Дельта»?
— Ці хлопці завжди спізнюються, бо витрачають певний час на те, щоби вдягнути шоломи та бронежилети. А потім патрульним машинам повідомили з оперативного пункту, що сусіди помітили, як з будинку вийшов якийсь хлопець, звернув за ріг і попрямував до Акерсельви. Тож двоє поліцейських подалися до річки, де вони знайшли…
Беата замовкла і продовжила лише після того, як побачила, що Харрі ледь помітно кивнув головою.
— …Олега. Він не чинив опору, бо був такий «накачаний» дурманом, що погано усвідомлював, що робить. На його правій кисті та передпліччі ми виявили рештки пострілу.
— А яке ж було знаряддя вбивства?
— Оскільки калібр був незвичний — «Макаров» дев’ять на вісімнадцять міліметрів, то про численні альтернативи в цьому випадку не йшлося.
— Так, «Макаров» є улюбленим пістолетом організованої злочинності в колишніх країнах радянського блоку. А також «Форт-12», яким озброєна поліція в Україні. Плюс іще пару моделей.
— Дійсно. На підлозі ми знайшли стріляні гільзи з рештками пороху. Порох кулі «Макарова» має особливу пропорцію селітри та сірки, в ній також використовується трохи алкоголю, як і в несірчаному поросі. Хімічний склад пороху в гільзі та довкола вхідних ран співпадає з рештками пороху на руці Олега.