— Що тобі треба? — непривітно спитала вона, відчиняючи двері.
— Хоча б зайти до кімнати, — всміхнувся Савицький, пригладжуючи рукою мокре волосся. — Надворі дощ, а я без машини і навіть без плаща. Сподіваюся, це буде взято до уваги?
— Заходь, — намагаючись лишатися байдужою, сказали Наталя.
Він довго і старанно витирав ноги, потім причісувався перед дзеркалом у прихожій. Наталя знову сіла на диван, накинула на коліна плед.
Савицький увійшов, мерзлякувато потираючи руки, поторгав кахляну грубу.
— Можна затопити? Щось я змерз.
— Затопи, — так само байдуже відповіла Наталя.
Савицький запалив газову горілку, підведену у піддувало. Груба сердито загуготіла.
— Я їздив до Валерика, — притуляючись до груби, сказав Савицький, — Він став такий хлопець — не впізнаєш. Відмінно закінчив п’ятий клас. Передавав тобі привіт.
— Спасибі.
— Запитував, чи не забула ти своєї обіцянки навчити його кататися на водних лижах? Він од тебе в захопленні. Все згадував, як минулого року на Ай-Петрі ви втекли од мене; як непомітно викрутили з мотора свічі, щоб я не кинувся навздогін, і як потім телефонували в пансіонат і благали приїхати по вас.
Наталя промовчала. Що вона могла сказати Савицькому? Що Валерик справді гарний хлопчина: кмітливий, вихований, ніжний, що їй по-справжньому шкода його — адже він не винен, що мати покинула його, а батько не знайшов нічого кращого, як відправити хлопця в Дніпропетровськ до тітки?
— Ми збиралися в Крим, — вів далі Савицький, — уже й квитки купили, та довелося відкласти поїздку.
— Щось сталося? — без особливої цікавості спитала Наталя.
— А ти вважаєш, що нічого не сталося? — Савицький намагався зазирнути їй в очі.
— Не розумію, — сказала Наталя, хоча чудово знала, що він мав на увазі.
— Мені в Дніпропетровськ подзвонив Романенко і розповів про твої неприємності.
— Ах, он воно що, — спроквола мовила Наталя, не підводячи голови. — Виходить, ти через мене перервав відпустку? Приїхав утішати? Дуже зворушливо! Тільки я цього разу постараюся обійтися без твоїх утішань. Надто дорого доводиться платити за них.
— Ти мелеш дурниці! Я ніколи нічого від тебе не вимагав.
— Чом би й не так! — Наталя нарешті подивилася на нього. — Ти ніколи не вимагав, щоб я кинула роботу і стала зразковою домогосподаркою? Щоб пішла від мами, залишила спорт? Ніколи не вимагав? А мої друзі? Усі вони, за незначними винятками, так чи інакше шокували тебе. Той самовпевнений, та вульгарна…
— Напевно, я в чомусь і помилявся, — одразу погодився Савицький. — Але й ти будь самокритична: погодься, що слідча робота не для тебе. Взагалі ця робота не для жінок. Вона огрубляє. А жінка повинна бути лагідною…
— Кицькою, — перебила його Наталя. — Тобі подобаються кицьки? Так і скажи. І до чого тоді слідча робота? Хоч би де я працювала, кімнатною кицькою не буду! Не подобається — бувайте здорові!
— Про те, хто і що мені подобається, поговоримо іншим разом, — спокійно мовив Савицький. — А тепер постарайся вислухати мене без особливих емоційних вибухів. Я був сьогодні у Романенка. Твоє прохання задовольнять — звільнять за власним бажанням. Можуть перевести на трикотажну фабрику — там є вакантна посада юрисконсульта. Але ця робота, мабуть, тебе не задовольнить. Краще трохи зачекати. Через місяць у школі міліції буде додатковий набір, відповідно збільшиться і штат викладачів. Я вже домовився з начальником школи — ти зможеш викладати там кримінальний процес. Правда, спершу погодинно, а з січня тебе введуть у штат.
Наталя подивилась у вікно. На вулиці вже стемніло. Вона потяглася до вимикача, ввімкнула світло.
— А що я робитиму до вересня?
— Відпочинеш. Ти ж не була у відпустці. Поїдемо до моря. Якщо не заперечуєш, візьмемо і Валерика. А з десятого серпня мені обіцяють дві туристські путівки за кордон. Словом, усе буде гаразд, Нат, — і, помовчавши, додав: — Якщо ти будеш розумницею.
Наталя встала з дивана, пройшлася по кімнаті.
— Я ніколи не буду розумницею, Костю, розумницею в твоєму розумінні! — сказала вона. — Я не хочу бачити ні твого Романенка, ні школи міліції, ані твого закордону!
— Отакої! За моє жито та мене й побито, — розвів руками Савицький. — Я ще й винен.
— Ні, Костю, ти ні в чому не винен. Але ти мав певне відношення до справи, через яку мене вже цілий тиждень прилюдно шмагають. А цю справу я взяла тільки через тебе.
— Вибач, але ти мене плутаєш з прокурором району, — відказав Савицький.