— Так-таки все і сказали? — втручається Кравчук.
— Все, — спокійно відповідає Анісімова. Вона вже має якесь рішення. — Коли чогось не зрозуміли, можу повторити.
Вона дивиться на Наталю, і її рот кривиться в посмішці. Це виклик, і Наталя приймає його.
— Де ви познайомилися з Ганною Щербак?
— Я вже казала, в поїзді.
— В якому?
— Москва — Сочі. У неї і в мене була пересадка в Ростові. Сіли в один вагон. Там і познайомилися.
— Коли це було?
— У липні минулого року.
— Куди їхала Щербак?
— До моря. Відпочивати.
— А ви?
— І я їхала відпочивати. Тільки у неї була путівка в санаторій, а я — дикуном.
— Де ви відпочивали?
— В Сочі.
— Де там зупинялися?
— У господаря на квартирі.
— Де саме?
— Не пам’ятаю. Десь на горі.
— У Сочі зустрічалися з Ганною Щербак?
— Кілька разів. Були навіть у ресторані.
— В якому?
— В «Приморському».
— Коли вам Щербак сказала, що вона збирається переїжджати з Рівного в Сосновське?
— Тоді ж і сказала.
— А її чоловік твердить, що питання про переїзд у Сосновське виникло значно пізніше — в листопаді.
— Чоловікові вона могла і в листопаді сказати, а мені казала в липні.
— Одначе ви опинилися в Сосновському раніше за Щербак.
— Я жила спочатку в Русанівці.
— Як же Щербак, живучи в Рівному, допомогла вам влаштуватися в Русанівці?
— Допоміг її знайомий, якому вона передала зі мною листа.
— Хто цей знайомий?
— Механік з автобази. Чухно його прізвище.
— Він же Пашка-Трактор, — вставляє Кравчук. — Між іншим, таке прізвисько йому дали через те, що він тягнув усе, що погано лежало.
Анісімова не удостоює Кравчука навіть поглядом.
— Щось у вас кінці з кінцями не сходяться, Дарино Федорівно, — мовить Наталя. — Приїхали ви в Русанівку в вересні минулого року, а Чухно, котрий, за вашими словами, допоміг вам там влаштуватися, тоді й поняття про вас не мав. Пєтухова на допиті показала, що познайомила вас із Павлом Чухном тільки в травні цього року.
— А ви не вірте цій шльондрі.
— Нащо ж так грубо, Дарино Федорівно? — вступав у розмову Винник. — Не кажучи вже про все інше, падіння Пєтухової не обійшлося без вашої участі.
— Бреше вона!
— Припустімо, — не відступає Винник. — А як ви познайомилися з Пєтуховою?
— Її привів до мене Джон.
— Той хлопець, що деякий час у вас жив?
— Він.
— Це він фотографував жінок у непристойному вигляді?
— Він.
— Як його прізвище?
— Не пам’ятаю.
— Я нагадаю: Палій. Георгій Зіновійович Палій, лаборант хіміко-технологічного інституту.
Анісімова совається на стільці, закурює нову сигарету.
— Можливо, — каже вона, кутаючись димом. — Я не з цікавих, біографію його не питала.
— А ми поцікавилися, — підхоплює Винник, — і з'ясували, що він ніколи у вас не жив.
Анісімова мовчить, курить.
— Дарино Федорівно, — ніби не надавши значення її мовчанці, веде далі Винник, — ви коли-небудь займалися фотографією?
— Цього мені ще не вистачало! — знизує плечима Анісімова.
Винник дістав з шухляди столу ту саму папку, яку він уранці передав Наталі, розкрив її.
— Ось довідка відділу кадрів Хабаровського міськкомунгоспу про те, що ви, Дарино Федорівно, з жовтня 1953 року до серпня 1954 року були ретушером, а потім фотографом— моменталістом в одному з тамтешніх фотоательє. Правда, у вашій трудовій книжці такого запису немає. Чому?
— Не працювала я там. Це якась помилка.
— Помилка, — незворушно повторює Винник. — Тоді погляньмо на інший документ.
В цей час у двері зазирає Лежнєв.
— Ви довго ще працюватимете? — запитує він Наталю.
— Та ось… — не одразу зметикувавши, що треба відповісти, розводить руками Наталя.
— Коли закінчите, подзвоніть мені в кабінет криміналістики, — каже Лежнєв.
— Я подзвоню, — випередив Наталю Кравчук.
Лежнєв зникає, чим немало дивує Наталю: іде такий важливий допит, а він, бачте, не хоче бути присутній на ньому.
Тим часом Винник бере з папки телеграму.
— Це пояснення колишній завідуючий ательє Ван Ю-зі дав тиждень тому співробітникам Хабаровського управління державної безпеки. Читати? — звертається до Анісімової.
— Читайте.
— «Цим пояснюю, що пам’ятаю Анісімову Дарину Федорівну, яка в 1953–1954 роках працювала у фотоательє на посаді спочатку ретушера, а потім — фотографа. Була старанна, акуратна. Фототехніку знає добре. Після переводу її на. посаду фотографа-моменталіста працювала самостійно в окремому приміщенні. Претензій і скарг на неї з боку клієнтів не було. План виконувала. Я звільнив Анісімову після того, як побачив у її столі негативи і відбитки фото порнографічного змісту. Вона просила не розголошувати цієї справи, запевняла, що знімки робила на прохання деяких клієнтів. У той час Анісімовій було близько сорока років. Вона середнього зросту, повнувата, шатенка, обличчя в неї…» Читати далі?