— А може бути, що Улінгер використовував «Привида» для цієї мети? — спитала Наталя.
— Наталю Сергіївно, ви, як каже мій син, — геній, — усміхнувся Лежнєв. — Візьмемо ваш здогад за робочу гіпотезу.
— До речі, Наталю Сергіївно, ви знаєте, що під час обшуку у Вукаловича знайдено брильянти? — спитав Винник.
— Не знаю, — повернулася до нього Наталя.
Лежнєв із-за спили показав Виннику кулака, мовляв, не лізь поперед батька в пекло, дай людині подумати.
— Багато брильянтів? — спитала Наталя, не помітивши цього жесту.
— У Вукаловича знайшли дев’ять камінців, — за Винника відповів Лежнєв.
— Стривайте, чи не ці брильянти шукали Вукалович і Пашка-Трактор у підвалі під старою каплицею, коли просівали землю?
— Очевидно, ці, — сказав Лежнєв. — Напевно, їх загубили, коли відкривали тайник. Пам’ятаєте ганчірку, ящик і благенький подертий капшук?
— Але чому ж їх одразу не підібрали?
— Бо в капшуку було не дев’ять, а значно більше камінців. Про їхню кількість і розмір ви можете судити з опису, який «Привид» передав Енкелю. За дим описом у тайнику було сховано близько трьохсот брильянтів.
— Так багато? — здивувалася Наталя.
— У сорок третьому році абверівці вистежили в Синельниковому комерсанта. Він скуповував брильянти у гітлерівських поплічників, які тікали з Кубані та Північного Кавказу. Більшість тих коштовностей були вкрадені.
— Виходить, абверівці пограбували скупника краденого, — сказав Винник..
— Схоже, — відповів Лежнєв. — Реквізовані брильянти в Сосновське привіз фон Бюлов. Полковник Улінгер додав до них коштовності, зібрані його агентами на чорному ринку, і мав намір переправити все це в нейтральну країну. Але йому перешкодив Оскар. Треба сказати, що спочатку Собченко доручив Оскарові тільки перевірити його припущення щодо махінацій Улінгера. Пам’ятаю, коли я зустрів Федора Максимовича в партизанському загоні, він сказав мені, що непокоїться за Оскара, бо Гітлер наказав розслідувати причини провалу німецького наступу на Орловсько-Курській дузі. Собченко навіть мав тоді намір забрати Оскара в Москву. Однак після зустрічі з Оскаром Собченко змінив свої плани — Оскар лишився в Сосновському. Не знаю, в чому полягало нове завдання: мені було відомо, що Оскар добряче налякав Улінгера. І, якщо «синельниківські» брильянти абверівці не змогли переправити за кордон, то в цьому немала заслуга Фріснера.
— Мені здається, що Собченко вчинив необачно, — озвався Винник. — Лишати Фріснера далі на агентурній роботі було небезпечно.
— Розвідникові важко гарантувати безпеку, — відказав Лежнєв. — Проте було вжито всіх заходів, щоб повернення штурмбанфюрера не викликало серйозних підозр у керівництва СД. А те, що сталося з ним потім, — справжнє безглуздя.
— А що сталося? — спитала Наталя. — Він загинув?
— Усіх обставин я не знаю й досі, — після деякої паузи мовив Лежнєв. — Розповісти можу тільки те, що бачив сам. Сталося це наприкінці жовтня сорок третього року. В загін Дробота знову прилетів Собченко. Йому треба було побачити Оскара. Я супроводжував його до місця зустрічі, в Лисичанське урочище. Якщо добиратися туди з міста — не минеш боліт. Але ми йшли іншою стороною — з Центрального лісового масиву по вже знайомій мені партизанській стежці. Благополучно добравшись до урочища, заночували в лісовій сторожці. Вранці прийшов Оскар. Він був у есесівській формі, болотних чоботях, за плечима — мисливська рушниця. З ним прийшов лисий опасистий чоловік. Я одразу впізнав пана Трібо — турецького журналіста, акредитованого при Сосновському відділенні Імперського міністерства пропаганди. Їх супроводжували два есесівці. Одного я теж знав — унтершарфюрер Гец. До речі, фанатично відданий Оскарові. Я був у німецькій формі, оскільки свого часу мене відрекомендували і Гецу, і панові Трібо як обер-лейтенанта Зінгера…
Оскар і Трібо пішли в сторожку, де на них чекав Собченко, а ми з Гецом розпалили багаття, засмажили качок, яких уполював Оскар. Другий есесівець охороняв нас. Пам’ятаю, я насилу стримував посмішку, думаючи, від кого він нас охороняє. Командир зведеного партизанського загону Дробот знав, що ми з Собченком пішли на зустріч — цього було досить. Так мені здавалося… Коли Собченко, Оскар і Трібо закінчили розмову, ми поснідали. Десь близько полудня Оскар почав збиратися в дорогу. Прощаючись зі мною, він сказав, що, можливо, ми не побачимося найближчим часом, бо його відкликають у Берлін. Я скинув з пояса і подарував йому офіцерський кортик. Оскар подарував мені срібний портсигар із запальничкою…