— У всякому разі я не підпорював для цього борт вашого комбінезона.
Кранц засміявся і вийняв з бокової кишені клаптик шовку, на якому було надруковано посвідчення Лежнєва.
— Досвід, — знову засміявся Кранц. — Одяг вашого попередника довелося покремсати на клаптики.
Раптом він замовк. Усмішка зникла з його обличчя. Зате усміхнувся Лежнєв.
— Я не повинен був казати це, — поморщився Кранц, — але так чи інакше, вам доведеться зустрітися з капітаном Архимовичем. Ми взяли його сім днів тому.
«Оце вже ти брешеш, — подумав Лежнєв. — Архимович загинув».
— Ходімо! — вже іншим тоном сказав Кранц.
Лежнєв підвівся. Кроків за п'ятдесят за групою гінких сосон, притулившись спинами до дерев, сиділи Олійник Терьохін, Манукайтіс лежав. Руки у всіх було зв'язано. Лежнєв насилу впізнав хлопців. Особливо сильно побили Яна Манукайтіса: його обличчя було геть синє. Лежнєву навіть здалося, що Ян мертвий.
— Яне! — гукнув він і ступив крок до радиста.
Височенний унтер-офіцер недбало смикнув поводок вівчарки, що сиділа біля його ніг. Пес, загарчавши, рвонувся до Лежнєва. Унтер натягнув поводок, коли вівчарка була вже за півметра від Лежнєва.
— Цурюк! — крикнув унтер.
— Він живий, — сказав Лежнєву Кранц. — Звичайно, красенем його тепер не назвеш; але сутичка є сутичка. Йому дісталося більше. Стійте тут і не пробуйте підійти до них. Вони, як бачите, живі. А-а, ви шукаєте п’ятого! Не хвилюйтеся, його скоро приведуть. Ви ж самі наказали розшукати й привести його. Не знаю, на що він здатний, але я бачив, як він стрибав — парашут зумів розкрити тільки біля самісінької землі, через це й сів десь кілометрів за два звідси. Якщо він не поламав ноги, то хай дякує тому болоту, в яке гепнувся. Мої хлопці, мабуть, врятують його.
Лежнєв подумав, що Оскар мав рацію; коли б він довірився йому, все було б інакше. Лежнєв дивився на тіні від дерев і приблизно визначив час, що минув відтоді, як вони приземлилися. Близько двох годин. Для людини, котра добре знає місцевість, цього досить, щоб утекти від переслідувачів. А що його переслідуватимуть, що група попала в засідку, Оскар повинен був догадатися, почувши стрілянину на галявині. А втім, він передчував це ще в літаку. Коли б йому пощастило втекти! Хоч один із групи вціліє. Можливо, він навіть розшукає Бородатого і розповість про те, що трапилось… Але одразу ж Лежнєв згадав, що Оскар не знає обумовлених місць зустрічі, не знає пароля, та й про Бородатого йому невідомо теж…
Неподалік солдати розпорювали великий довгастий тюк із цупкого брезенту — той самий, що штурман літака скинув услід Лежнєву на вантажному парашуті. В тюку — Лежнєв це чудово знав — було чотири рюкзаки і в одному з них рація… Кранц пішов до солдатів, доручивши Лежнєва білявій Ользі. Та підійшла до полоненого, безцеремонно оглянула його з ніг до голови, неквапливо дістала з кобури новісінького «вальтера», поставила на бойовий взвод. Лежнєв глянув у її блякло-голубі примружені очі й посміхнувся.
— Смієшся, чекістська сволото? — розтягуючи слова, процідила Ольга. — Смійся, смійся, скоро на кутні засмієшся!
Лежнєв не відповів. Ліворуч за деревами почулося хрипле гавкання, і на галявину вибігло троє солдатів з вівчарками. Вигляд у них був жалюгідний; вони були обдерті й забрьохані по самісінькі вуха. Кранц кинувся назустріч. Солдати зупинилися кроків за п'ятнадцять од Лежнєва, і він чув усю розмову.
— Де обер-єфрейтор Шпейт? — спитав Кранц.
Солдат виструнчився.
— Обер-єфрейтора Шпейта вбито, пане капітан.
Солдат кивнув кудись назад. Кранц відштовхнув його і швидко пішов до двох поліцаїв, які несли щось на плащ-наметі. Вони опустили свою ношу перед Кранцом, і Лежнєв побачив мертве тіло. Кранц нахилився над убитим, а коли випростався, в руці в нього був кинджал.
— Ідіоти, навіть ножа не витягли, — накинувся він на солдатів.
— Ми думали, що він живий, — невпевнено виправдувався солдат, — і не наважувалися виймати кинджал.
— А де десантник?
— Не знаю, пане капітан. Ми його не бачили.
— Як же він убив Шпейта, коли ви його не бачили?
— Не знаю, пане капітан. Там болото. Собаки не взяли сліду. Ми прочісували чагарник, обер-єфрейтор ішов позаду. Ми навіть не помітили, як де сталося. — Солдат похнюпився. потім стиха додав — Ми знайшли Шпейта вже з кинджалом у грудях. Чекіст заколов його, забрав його автомат, гранати. Ми шукали, але впав туман.
— Тварюка, — прохрипів Кранц. — Полохлива тварюка! — І, обернувшись, загорлав — Унтер-офіцер Вульф, беріть своїх людей, собак, провідників і марш на болото! Зі мною лишаться тільки поліцаї. Без десантника не повертайтеся!