Він дістав із портфеля загорнуті в папір оплавлені пробки і подав одну Наталі. Потім узяв цю пробку і почав уважно розглядати.
— Дайте мені плоскогубці або кусачки, — сказав він.
Озброївшись ними, експерт зірвав нижній ковпачок пробки і здивовано крякнув: під ковпаком був металевий стержень — кусок товстого цвяха…
— Треба ж було до такого додуматися! — вигукнув він.
Поза всяким сумнівом, це була удача, перший крок по дорозі до розгадки трагедії. Але дорога ця була надто звивиста і заплутана.
… У Лежнєва Наталя застала майора Винника. Лежнєв показав їй на вільний стілець і кивнув Винникові:
— Розповідайте, Борисе. Леонідовичу. Наталі Сергіївні це теж треба знати.
— Тоді дозвольте коротко поінформувати Наталю Сергіївну про орієнтацію Союзного комітету, — зазираючи в свій записничок, сказав Винник.
Лежнєв знову кивнув. Винник стисло розповів Наталі про повідомлення органів безпеки Німецької Демократичної Республіки.
— Я спинився на тому, — звернувся Винник уже до Лежнєва, — що Ганс Енкель прибув до Риги шістнадцятого червня цього року в складі екіпажу вантажного пароплава «Фройндшафт».
— Так, так, — поквапливо сказав Лежнєв, одриваючись од документів, які він переглядав, поки Винник розповідав Наталі те, що йому було вже відомо. — Я слухаю вас, Борисе Леонідовичу.
— Вранці вісімнадцятого червня Енкель дістав звільнення на берег. Повернувся він на пароплав без запізнення, о двадцять четвертій нуль-нуль. Але як провів у Ризі свій вихідний буфетник Енкель, з’ясувати не пощастило. Встановлено інше: квиток аерофлоту від Одеси до Риги, який знайшли в квартирі Енкеля, він придбав у ризькому аеропорту як зворотний на ім’я якогось Мельникова В. С. Встановлено також, що через півтори години після того, як Енкель зійшов на берег, у ризькому аеропорту Мельников В. С. придбав квиток і вилетів рейсовим літаком на Одесу. Цей квиток було куплено разом із зворотним — тим, який знайшли на квартирі Енкеля.
— Виходить, Енкель під прізвищем Мельникова вісімнадцятого червня побував в Одесі, — зауважила Наталя. — Це ясно. Не збагну тільки, яке відношення має нелегальний вояж Енкеля-Мельникова до наших сосновських справ?
— А ось яке, — сказав Винник, — квиток він придбав до Одеси, але до Одеси не долетів, вийшов із літака раніше.
— У Сосновському? — спитала Наталя.
— Так, у Сосновському. І звідси ж, через шість годин десять хвилин, вилетів у Ригу. Таким чином, Енкель-Мельников перебував у нашому місті вісімнадцятого червня з тринадцятої години двадцять хвилин до дев’ятнадцятої години за московським часом.
— Чому ви так беззастережно ставите знак рівності між Енкелем і Мельниковим? — спитав Лежнєв. — Те, що на квартирі Енкеля знайдено квиток Аерофлоту на прізвище Мельникова, ще нічого не означає. Це міг бути чужий квиток.
— В той день з ризького аеропорту серед інших пасажирів різними рейсами вилетіло чотири Мельникови, — незворушно пояснював Винник. — Троє з них, на відміну від Мельникова-Енкеля, живі й здорові.
— Зрозуміло, — мовила Наталя. — Він придбав квиток до Одеси для того, щоб заплутати слід у ризькому аеропорту, де лишився корінець квитка.
— Але ж і назад він придбав квиток на той самий маршрут, — сказав Лежнєв.
— Тільки для того, щоб у Сосновському видати себе за транзитного пасажира, — сказав Винник.
— Який начебто відстав од літака, що летів з Одеси в Ригу, — мовила Наталя. — Цим маршрутом щодня летить кілька машин. Завбачливий пасажир: транзитників не реєструють.
— Одначе реєструють номери їхніх квитків, — відказав Винник. — А тут сталося ще й так, що в Ригу Енкелю-Мельникову довелося повертатися тим самим літаком, яким він прилетів сюди. Іншого виходу в нього не було: того дня з цього маршруту зняли дві машини. На нього звернула увагу бортпровідниця: не кожного дня трапляються пасажири, які летять вранці туди, а ввечері назад, та ще й химерують з квитками. Бортпровідниця докладно описала прикмети Мельникова. Вони збігаються з прикметами Ганса Енкеля.
— Все зрозуміло, — сказала Наталя.
— За винятком одного, — озвався Лежнєв. — Що привело Енкеля в Сосновське?
— По-моєму, це теж зрозуміло, — заперечила Наталя. — Його викликав «Привид».
— Той самий «Привид», котрий двадцять п’ять років тому покінчив з собою? — усміхнувся Лежнєв. — На таке здатний, либонь, тільки привид.
— А хто ж він був, цей «Привид»? — звернулася Наталя до Винника.
Той глянув чомусь на Лежнєва і тільки після цього сказав: