— Ваша карта не точна, — зауважив Оскар. — У квадраті, який ви мені показали, на північному заході річки немає, зате є непрохідне в цю пору болото, а за три кілометри від пункту наміченої висадки пролягає просіка. Її теж не позначено.
— Це нічого не міняє, — холодно відказав Лежнєв.
— Я б там не висаджувався.
— Висадитеся там, де накажуть, — обірвав його Петро Олійник, і Лежнєв не вважав за потрібне якось пом’якшити його різкість.
Лінію фронту пролетіли благополучно, по них навіть не стріляли — літак ішов дуже високо. Години за півтори почали знижуватись, і Лежнєв пішов у штурманську кабіну.
Штурман — юнак з розкішними будьоннівськими вусами — привітно кивнув йому і щось сказав. Та через ревіння моторів Лежнєв не розібрав його слів.
— Незабаром будемо на місці, — в саме вухо Лежнєву прокричав штурман. — Починається Русанівський ліс.
Лежнєв повернувся до товаришів. Після розмови біля карти Оскар всю дорогу мовчав. Ось і тепер він сидить на лавці, одсунувшись подалі від Петра Олійника, невідривно і, здається, байдуже дивиться в ілюмінатор. «Образився, — неприязно думав Лежнєв. — Про себе, про своє завдання — жодного слова, а ми йому, бачте, все повинні викласти. Петро має рацію — користі з нього буде мало, а клопоту вже досить».
У цей час Оскар одірвався від ілюмінатора і гукнув Лежнєву:
— Вогнища!
Картина внизу трохи змінилася: ліс помітно порідшав, а прямо по курсу, на північному сході замість дерев розкинулися великі зарості чагарника, в якому поблискували калюжки води. На стику лісу й чагарника досвідчене око відшукало невелику, якщо дивитися з висоти, галявину і на ній вогнища. На серці одразу полегшало, Лежнєв витер з лоба піт.
Літак зробив розворот. Над дверима кабіни пілота засвітився червоний напис: «Приготуватися!» Лежнєв подав знак. Усі підвелися, ще раз поправили старанно припасовані парашути, зброю. Андрій Терьохін підтягнув до бокових дверей тюк з грузовим парашутом. Штурман вийшов із кабіни і відчинив бойові дверцята.
— Вас зустрічають! — крикнув він Лежнєву. — Виходить, усе гаразд. Бажаю успіху!
— Спасибі, — відповів Лежнєв, стежачи за сигнальним табло.
— Гарне місце для засідки, — несподівано мовив Оскар. Він напружено вдивлявся вниз через відчинені вихідні двері. — Ця галявина, як мішок — з трьох боків непролазна драговина.
— Припинити розмови! — прикрикнув Лежнєв.
У цей час на табло спалахнув сигнал, і Лежнєв підштовхнув Оскара до дверей.
— Марш!
Якусь частку секунди він бачив, як падає Оскар, уміло балансуючи широко розкинутими руками і ногами — так починають затяжний стрибок досвідчені парашутисти. Та Лежнєву ніколи було думати про його дивну поведінку, а тим більше стежити за ним — одразу ж за Оскаром стрибнув Олійник, потім Терьохін.
І ось уже в отворі зник Ян Манукайтіс.
— Вантажний тюк, — нагадав штурманові Лежнєв і пірнув у безодню.
Коли над головою розкрився парашут, Лежнєв побачив під собою три білих куполи, що плавно опускалися по невидимій похилій — їх зносив північно-західний вітер — до центру галявини, туди, де горіли сигнальні багаття. «Не підвели льотчики — врахували і силу вітру і висоту», — подумав Лежнєв, але одразу ж неспокійно закрутив головою. Де ж четвертий парашут? Ризикуючи заплутатися в стропах, Лежнєв підтягнувся, повернувся на дев’яносто градусів. Спершу він нічого не помітив. А потім позаду внизу, де починалися зарості чагарника, майнула біла пляма четвертого парашута, який щойно розкрився… «Оскар! — обпік здогад. — Стрибнув затяжним, щоб приземлитись осторонь. Нащо він це зробив? А що, як?! Ото буде номер! Треба одразу ж попередити партизанів…»
Земля мчала назустріч, і Лежнєв мало не впав у багаття. Гасячи купол парашута, він помітив, що з протилежного краю галявини, де приземлилися Олійник, Терьохін і Манукайтіс, до нього біжать кілька чоловік у цивільному одязі.
— Товаришу, дорогий, з прибуттям! — крикнула дівчина, що бігла попереду. За хвилину вона вже обнімала Лежнєва. Звільнившися з обіймів гарненької партизанки, Лежнєв спитав у чоловіків:
— Хто у вас за старшого?
— Я, — привітно всміхнувся гладкий бородатий здоровань у потертій куртці лісового об’їждчика. — Начальник партизанського дозору Чупило. Ми вас, дорогий товаришу, ждемо вже два дні.
— Негайно пошліть людей у північно-західному напрямі, — обірвав його Лежнєв. — Кілометрів за два звідси приземлився ще один.
— Щойно послали по нього, — усміхнувся Чупило. — Бачте, пізно помітили його парашут. Мабуть, незугарний стрибати, от і віднесло вбік, до болота. Але ти, товаришу, не хвилюйся. Мої хлопці знайдуть його і допоможуть, якщо треба буде.