- Почом граємо?
Отець Штефан підняв палець вгору:
- Азарт, сину мій, то смертний гріх.
- Не брешіть, отче, - втрутився парторг. - Щось я такого не чув.
Піп насварився на нього пальцем:
- Хулити пастиря свого не можна. А азарт веде за собою всі інші смертні гріхи, тому і сам може вважатися таким.
Парторг став роздавати по дві карти.
- Ми з отцем Штефаном граємо без грошей. Просто, коли я у нього виграю тисячу вістів, він обіцяв вилізти на дзвіницю і закукурікати.
- Спочатку треба виграти, сину мій, - повчально сказав священик, - а тоді вже хвалитися.
- Виграю-виграю, - пообіцяв парторг.
Микола Пилипович, зрозумів, що тут давні рахунки.
- Без грошей даже краще, - кивнув він, хоч насправді без грошей грати не любив. Бодай по копійці віст, але ставити треба, інакше яка цікавість? - Істинно говорите, - прокоментував отець Штефан, вивчаючи свої карти. - Пас, - виніс він нарешті вирок і звернувся до парторга: - От бачите, у столиці недурні люди живуть.
Микола Пилипович розклав масть до масті. Прийшла непогана карта, можна було спробувати зіграти.
- Раз, - запропонував він.
- Грайте, - сумно погодився парторг.
У прикупі лежав хрестовий король з малкою. Микола Пилипович почухав потилицю і вирішив ризикнути.
- Сім бубів, - оголосив він.
Парторг посміхнувся:
- Сміливо. П оважаю. Тоді віст. - І я, - поспішив священик. - У нас кажуть «мельдую».
- Шо? - не зрозумів майор.
- Віст, - пояснив отець Штефан, - у нас іноді замість віст кажуть «мельдунок». - З цими словами він поклав на стіл хрестову сімку.
- Де це, у вас? - поцікавився Микола Пилипович, накриваючи її своїм королем.
- Я з Волині сам, - пояснив господар.
«Точно, з Волині, - пригадав Микола Пилипович відомості від районних колег. - Не бреше». І тут парторг, хитро посміхнувшись, поклав зверху козиря.
- Ох! - тільки й сказав Микола Пилипович. Виходило, що вся хреста на руці у священика, а значить…
- Ох, не люби двох! - охоче відгукнувся парторг і передав на чирві хід назад своєму партнерові-супернику. Той філософськи кивнув і виклав на стіл валета.
- Хрестом його, отче! - зрадів парторг, і вони розкрутили майорового туза.
Ці двоє партнерів-односельців розуміли одне одного з півслова, тому не дивно, що Микола Пилипович лишився без двох.
- Чорт побери! - вилаявся він.
- Не треба згадувати нечистого, сину мій, - перехрестився отець Штефан.
Парторг зауважив, збираючи карти:
- А ви казали, в столиці недурні люди живуть. - Іще не вечер, - огризнувся майор.
- Дарма ви десятку скинули, - порадив господар.
- Якби знати! - посміхнувся Микола Пилипович. - Істинно. Якби знаттє, не було б каяттє.
Зразу отримавши вісім угору, майор став обережнішим. З такими досвідченими партнерами треба було перезакладатися на четвертого валета.
- Пас, - сказав він впевнено.
- Двоє нас, - відгукнувся парторг.
Священик замовив шестірну і легко взяв свої.
- Ну що, так у столиці грають? - задоволено запитав він, записуючи собі до пулі два очки.
- Та що ви насправді, отче, заладили «в столиці, в столиці». Микола Пилипович приїхали хильнути, так би мовити, з чистого джерела, а ви йому сивуху наливаєте, та ще й дражнитесь, - іронізував парторг.
До речі, налили ще по одній. Микола Пилипович несподівано роздав собі восьмерну і у чудовому стилі зіграв її.
- Своя рука - владика, - прокоментував отець Штефан.
- Що ж це ви, отче, пасували? - уточнив парторг. - Кажуть, священики і студенти завжди вістують.
- Так то на дев’ятірній, сину мій. А тут тільки вісім.
Майорові зіграний розклад додав упевненості в собі, і він двічі підряд замовив шестірну. Тепер, коли в пулі красувалася десятка, можна було братися за головну справу, не втрачаючи гідності офіцера. Попадя з очима, не схожими на очі попаді, принесла якусь особливу наливку і до неї печених яблук.
- Багатому дідько дитину колише, - злостивився парторг, у якого пуля ще не відкривалася. - Іще раз скажу, не згадуйте нечистого, сину мій, - поставив його на місце священик.
Розмова за столом нагадувала якийсь давній культ. Гравці обмінювалися ритуальними фразами, які на перший погляд нічого не означали, але багато б сказали будь-якому преферансисту. Микола Пилипович, незважаючи на свою науково-фольклорну легенду, був слабкуватий у приказках, проте наставав час починати те, за чим прийшов, і він згадав фразу із далекого дитинства.
- Не буду дивиться, нехай козириться.
При цих словах майор накрив рукою карти, що їх йому роздавав панотець.
- А це що за фольклор? - здвивувався той.
- Це із глибин народної мудрості, - зауважив парторг. - Зібране науковцями інституту. Правильно я кажу?
Микола Пилипович весело розсміявся:
- Та ми ж не цеє, не совсєм по фольклору. Ми ж інтересуємось больше всякими явлєніями, знаєте, там бувають всякі сказкі, ворожить хто…
Він висловлювався дещо плутано не стільки через брак слів, хоча й не без того, скільки хотів подивитися на реакцію співрозмовників, у даному разі отця Штефана. Всі ми знаємо, що іноді корисно прикинутися дурнішим, чим ти є насправді. Але поки що особливої реакції не було. -… відьми, - обережно додав Микола Пилипович.
- Ах, відьми! - несподівано зрадів священик, і майор напружився. - Відьми, це у нас якраз по партійній лінії, так? - Він обернувся у бік парторга.
Навіть попри темряву, що панувала у кімнаті, стало помітним, як той почервонів.
- Вам би все вигадувати, отче. - І що це я, цікаво, вигадую?
- Нічого. Але і за іншими повторювати не слід.
Микола Пилипович ловив кожне слово. Парторг явно обурився, і отець Штефан поспішив його заспокоїти:
- Ну що ви насправді! Я ж іще нічого не встиг розказати.
- От і не треба! - гарячкував парторг. - Про себе розказуйте, коли язик свербить.
Спересердя він аж шваркнув по столі картами.
- Ну-ну, - примирливо продовжував священик. - Сказано: человече, не сердься. Краще повідомте своє рішення.
- Пас, - буркнув парторг.
Цікава розмова. Микола Пилипович озирався то на одного співрозмовника, то на іншого, слідкуючи за виразами їхніх обличч. Гаряче. Це було дуже гаряче.
Отець Штефан для заспокоєння нервів розлив наливочку по чарках. Випили всі, у тому числі парторг, і закусили печеними яблуками.
- Про шо це ви спорите? - побоюючись, що розмова може вщухнути, Микола Пилипович підкинув полінце у вогонь.
- Під ігрока - з сімака, - проголосив господар, викладаючи на стіл сімку. - Просто деякі парафіяни…
- Несвідомі люди, - підказав парторг, забираючи тузом.
- Люди грішні, - погодився священик. - І вони у всьому бачать гріх, так, наче у дзеркало дивляться. Кажуть, що пам’ятник біля контори схожий на одну дівчину з хуторів, вона колись по комсомольській лінії… - Він хитро позирнув на парторга, але той уже заспокоївся і мовчки пішов з десятки.
- Що ж це ви робите? - обурився піп.
- А у мене старшої нема.
- Ну хто так грає! - служитель культу ображено виклав на стіл короля, і Микола Пилипович забрав його тузом.
Розмова сама по собі зіскочила з цікавої теми. Чи то парторг заспокоївся і припинив вестися на провокації, а чи священик не хотів сваритися перед очі приїжджого, та ще й з інституту, але деякий час партнери зосереджено викладали карти на стіл по одній, супроводжуючи свої дії тільки вигуками:
- Отакої!
- А так?
- Ну!
- Давненько я не брав в руки карти. - Майор узяв заплановані шість і ще одну. Радість від того, що підсадив попа вгору, затьмарювалася лише тим, що цікава розмова ущухла.
- А ви що ж, з напарником своїм хіба не тренуєтесь? - хитренько запитав парторг і одразу оголосив сім на хресті.
Панотець здивувався:
- Так у нас є ще один напарник?
- А, - Микола Пилипович безнадійно махнув рукою. - Младший научний сотрудник. Він не по етому дєлу.
- Лягаємо. - Отець Штефан виклав на стіл карти. - Якщо младший, то, певно, більше по дівчатах сотрудник.
Майор зосереджено кивнув. У парторга було сім козирів без дами.