- Ну да, - втрутився раптом Петро, що до цього моменту не зронив жодного слова. - Це я вже десь чув. Парторгова донька літала навкруги нього на ліжку. А потім привели Вія, і він каже, підніміть мені цей…
Микола Пилипович раптом гучно заіржав.
Парторг образився:
- Що це ви вигадуєте справді! Нічого такого не було. Просто відьми хотіли його впіймати, а він врятувався і на цій своїй нареченій одружився. А нічого такого не було!
- Ну, не сваріться, не сваріться, - старший рангом взяв ситуацію під контроль. - Давайте краще іще по п’ятдесят.
Тепер він уже сам наповнив чарки, і суперечку втопили на саменькому їхньому дні.
Досвідчені фахівці у спілкуванні, наші колеги поступово перевели розмову на буденні теми - за землю, за політику і просто так. Господар нарешті сп’янів, а тому остаточно возлюбив київських науковців. Після другої сулії, коли молодший, а тому тверезіший Петро нагадав про необхідність повертатися додому, парторг уже як офіційна особа пообіцяв усіляке сприяння сучасній фольклористиці і, хоча й добряче похитуючись, особисто провів колег до дверей.
- Якщо там щось - завжди до мене звертайтеся.
Попрощавшись з гостинним хазяїном, фольклористи влаштували невеличку нараду тут-таки, біля хвіртки.
- Ну, про Вія ти йому класно засадив! - Микола Пилипович від задоволення покректував.
- А не буде всяке фуфло гнати! - Петро посерйознішав. - Ну, то що будемо робити, товариш майор?
- Поштарку цю нада спробувать. Як там її?
- Наталку.
- Угу.
- А що з дідом?
Обидва замислились, хоч після випитого це й було нелегко.
- Слухай, лейтенант, - старший групи, здається, і повинен був вирішувати у подібних випадках. - Нам яке заданіє дали? Ввійти в контакт, подго… - він замислився, -…тувать почву, связі.
Молодший уточнив:
- Спочатку знайти.
- Нехай. От і будемо іскать.
- А може, спробуєм-таки зі старим?
- Одна діскредітація получиться. Он же всьо бачить. Води в нього вже випросив?
Лейтенант почухав потилицю.
- Ну, хорошо… А завтра, мабуть, я спробую? Вона ж молода, мабуть, раз Наталка?
- Ага. А я сьогодні у хазяйки провірю, може, щось про неї знає.
- Цікаво, молоді відьми бувають? - запитав лейтенант.
Майор стенув плечима.
- Навєрно, - він глибоко зітхнув. - Чорт. Как іх взнавать хоть? Щоб одлічались чим-то, нє помніш?
Співрозмовник лише сумно похитав головою.
- Хотя б признак якой, а то - «взнавать по разговорах з насєлєнієм», а єслі вони не розкажуть?
- Ах ти відьма проклятуща! - рознеслося раптом вулицею, і супутники заклякли на місці. - Ах ти паразитка!
На подвір’ях прокинулись собаки.
- Ти глянь, що вона наробила!!!
- Сама ти відьма!
- Дивіться, людоньки, що та сука… Ой, тримайте мене!
Петро витріщився на Миколу Пилиповича. Забрехали собаки, радіючи несподіваній розвазі.
- Маруська?
- Так.
- Ну а вона що?
- Проститутка! І донька в тебе проститутка! Ви обоє як приїхали…
- А ти…
Хтось тихенько торкнувся Петрового ліктя.
- Добрий вечір, - почулося ззаду. - Гуляєте?
Хлопець обернувся. Біля паркану біліла чепурненька сукня.
- Ага. - Петрові губи самі розпливлися у приязній посмішці. - Слухаєм.
- Та то вони завжди так, - дівчина, здається, вибачалася за своїх односельців.
- Добрий вечір, Лєсєнька, какая ти красивая. - Микола Пилипович теж покинув слухати галас.
Дівчина опустила очі.
Вона одягла , мабуть, найкращу свою сукню і тепер стояла така гарненька та свіжесенька, що вечір навколо урочисто сяяв, а Петрові хотілося розвернути свої широкі плечі та зачесати скуйовдженого, певно, чуба.
- А ти що тут робиш?
- Я? Живу.
- Де? У парторга?
Вона засміялася дзвінко.
- У батька свого. Це він для кого - парторг, для кого - комерційний директор, а для мене - батько.
Колеги перезирнулися.
Дівчина знову посміхнулася.
- Я у сусідній кімнаті сиділа - батько не дозволяє влазити у розмови старших… У мене брат на п’ятнадцять років старший. Тому зі мною всі як з маленькою.
Очі стрельнули з-під брів і сховалися ніяковіючи.
Запала мовчанка.
Петро нарешті прокашлявся.
- А ти кудись зібралася?
- Та так… - Вона знову опустила очі.
Затріскотіли цвіркуни. Війнув вітерець, обіцяючи прохолодну й приємну ніч.
Леся стояла, перебираючи в руках хустину. Петро зиркав на колегу, поки той, нарешті, зрозумів логіку процесу.
- Щось холодає. - Микола Пилипович картинно позіхнув. - Піду я, навєрно, спать.
А чи бачили ви колись, як у полі жито зріє? А якщо бачили, то чи звертали увагу на те, що на краю, при дорозі, воно буває не зовсім звичайним - цілі пасма, чи то пак жмути, сплітаються між собою, закручуються, утворюючи щось на кшталт коси, наче хтось на вузол зав’язав. Бачили? Це називається скрутки. Там живе нечиста сила або принаймні вважається, що живе. Раніше, було, господарі лишали трошки нескошеного жита на зиму і закручували з нього скрутку, щоб нечисті могли там жити, а не ходили по землі, шкоди не робили. Зараз уже так не заведено, може, тому і ходять всякі по світі… та не об тім річ. Говорять люди, а вони знають, що говорять, що скрутки роблять відьми. Отак свого часу, коли ще Господь по землі ходив, іде він одного разу полем і бачить - якась жінка у полі порається. Придивився, а вона скрутки з жита робить. Відьма, значить. Подумав Господь - негаразд діється, і наказав житу до рук відьмі не даватися. І справді - тільки вона руки до колосся простягає, а воно ухиляється, пригинається, до рук не йде. «Що воно таке?» - подумала відьма. Підняла голову, бачить - Господь стоїть. Зрозуміла вона, що це він зробив, і каже спересердя: «А бодай би ти, - каже, - не дійшов, куди йдеш». Почув таке Господь, посміявся і пішов собі геть. Іде-іде, коли дивиться - а з місця зійти не може. Він до відьми, а вона сміється. Тільки коли зняв Господь з жита свій наказ, відпустила його відьма. «Іди, - каже, - собі з миром». І пішов він далі по землі чудеса творити. Історія правдива, хоч і дуже давня. У наші часи такого не трапляється. Хоч якби ви опинилися чудової липневої ночі серед житнього поля, то могли б почути легке шарудіння, тихі кроки, голоси. Хто там? Може, агроном вийшов перевірити, чи вже справді час жнива починати, а може, старі діди, що краще за агронома все знають? Що там біліє при дорозі? Нумо, придивімося уважніше, бо Місяць угорі, дарма що не повний іще, але світить, як ліхтар. Що воно там біліє? Начебто люди. Голів не видно, бо, здається, посхилялися… Господи, та це ж… тобто як вам сказати… Взагалі це жінки, двоє, і роблять вони щось, нахилившись вперед. Тільки… Тільки не вдягнуто на них нічого. Спокуса, прости Господи. Тому й біліють так їхні постаті на тлі золотавого жита. Тому й струмиться так місячне світло, відбиваючись від пружних півкуль, окреслюючи їхні форми, зриваючись донизу стрункими стегнами та гублячись десь біля землі. Це ж треба вночі таке побачити! От одна з них розігнулася, і стало видно, що це дійсно жінка, а точніше дівчина, молода зовсім, чорне розкішне волосся лежить по плечах, певно, заважає, якщо нахилитися, падає на обличчя і доводиться прибирати його за вуха, а воно тоді знову. Так, це справді зовсім молода дівчина, бо обернулася вона у місячному світлі, і стало видно все до дрібниць. Тримайтеся, хлопці! Вона одним рухом прибирає з очей неслухняну прядку, а тоді знову схиляється до своєї роботи, і стегна її, молоді, круглі, стають ще привабливішими, так що хочеться…
Пробачте. Її подруга, а що вони подруги, в тому нема сумнівів, бо хто б оце з чужою людиною в полі голим ходив, теж раз по раз розпрямляє спину - не через радикуліт, бо ж у молодої дівчини радикуліту ще не може бути. Вона теж молода, хоч і старша за першу, і стегна у неї кругліші, і ноги впевненіше тримаються за землю, а якщо б зайти збоку і подивитися на груди, коли вона отак от нахилившись стоїть… Вона торкається ними жита, і колосся, напевне, лоскоче чутливі пипки, тому випрямляючись, дівчина розминає груди руками, а під руками у неї справжнє багатство. Цій вже волосся не заважає, бо за міською модою воно підстрижене коротко. На відміну від молодшої старша подруга - білявка, і найбільш нескромний погляд міг би навіть підтвердити, що не фарбована, а справжня, як справжніми є ця ніч, це жито і цей Місяць над полем. Подруги перемовляються, а чи промовляють щось стиха під час своєї роботи, але що вони говорять, чує тільки колосся, бо навіть до Місяця ці слова не долітають. А куди вже нам почути те, чого не чує Місяць?