А чорт скаче довкола й принаглює:
— Та ну бо, Іване, підкидай, не гайся!
— Почекай, — каже Іван, а сам надумується.
— Та чого там чекати! — нетерпеливиться чорт.— Підкидай!
— Зараз, зараз...
І далі стоїть.
Чорт знову до нього:
— Та Іване, та чому ж ти отягаєшся?[13] Он сонце вже підбилося як високо! Чого ти чекаєш?
Розсердився Іван та як крикне:
— Ох і впікся[14] ти мені, чортяко! Та чекаю, поки он та хмара ближче насунеться: загирю вашу пекельну булаву на неї, а тоді побачимо, як ваш Сатана буде без неї верховодити.
Чорт аж підскочив з переляку, та за булаву! Видер її Іванові з рук і гур-гур — назад у діру — тільки курява за ним знялася.
— Слава ж Тобі, Господи! — перехрестився Іван. — Позбувся клопоту! Тепер можу знову до діла взятися.
І став знову рів копати.
Копає-копає, коли гульк — іде до нього якийсь дід, увесь у білому і зі срібною бородою по коліна.
Привітався з Іваном і питає:
— А що це ти, Іване, робиш?
— Так і так, — каже Іван, — хочу річище Дніпра у ту діру відвести, щоб на Йордан свячена вода пекло зруйнувала, а всіх чортів винищила.
Похитав старець головою і мовить з докором:
— А що ж оце ти, Іване, старший за самого Бога, чи як? Коли б Господь схотів пекло зруйнувати, то досить йому лишень мізинцем кивнути. Але Він того не робить. Пекло зруйнує Ісус Христос, але тоді лишень, як на землі ні одного грішника не зостанеться. А ти не маєш права того робити!
Злякався Іван, хотів щось дідові сказати — а діда вже й нема. Зажурився парубок, сів і думає: що його у світі Божому робити? Отой дід напевно не був звичайним дідом, а, може, був самим святим Петром, якого Бог послав. Отже, не можна Дніпра у пекло пускати. То тоді як? Знову дати чортам волю над миром хрещеним збиткуватися? Також гріх.
А тим часом у пеклі переполох великий. Як почув Сатана, що Іван хотів його булаву аж на хмару закинути, то зі страху мало дуба не дав[15]. Скликав усіх чортів од старого до малого і давай раду радити. Радили, радили, і врешті врадили.
— Піди, — каже Сатана до чорта, — і спитай у того Івана-Великана, який він окуп від нас хоче. Дай йому, скільки б він не заправив, лишень хай іде собі, звідки прийшов.
І ще раз приходить чортяка до Івана, та такий смирний, наче побитий пес.
— Іване, — каже, — чи не взяв би з нас окупу? Дамо тобі золота, скільки хочеш, тільки не губи нас і йди собі геть звідси.
Зрадів Іван і мовить:
— Не так буде вам легко мене позбутися. Ти мені тричі задачі задавав. Тепер я тобі задам: ось як до трьох разів насиплеш мені повний бриль золота, то я собі піду отак; але як не насиплеш, то я тобі хвоста намну, а до того накажу вам зсередини пекла діру засипати і замурувати і більше на світ не виходити. Згода?
Зрадів чорт, бо що там за задача до трьох разів бриль золота насипати! Він за один раз це зробить.
І каже Іванові:
— Добре, зараз іду принесу.
— Та ні, — відповідає Іван, — узавтра вранці принесеш.
— Хай буде.
Пішов чорт, а Іван дочекався вечора, перехрестив довкола себе на всі чотири сторони світу повітря, щоб чортяка нічого не побачив, і заходився копати глибоку яму. Яму хмизом притрусив, землею посипав, лишень невелику діру посередині лишив. На ту діру поклав дном униз бриля, а в дні бриля маленьку шпарочку прорізав. І ліг спати.
От приходить зранку чорт і приносить торбу золотих червінців. Сипнув червінці у бриль, а червінці через дірочку і посипалися в яму. Глянув чортяка — а бриль як був порожнім, так і є.
Почухав він потилицю заднім копитом, покрутив хвостом і побіг назад. Приносить цілий міх золота. Висипав у бриль, а червінці знову через щілину — в яму, і бриль, як був порожнім, так лишився.
І втретє побіг чорт по золото. Набрав його повну волову шкуру, аж зігнувся, поки доніс. Так що ж — і на цей раз бриль через шпарочку всю волову шкуру червінців в яму пропустив, а сам, як був порожнім, так порожнім лишився.
Чорт — у плач, а Іван хап його за хвіст, накрутив на руку і давай смикати з усіх сил. Чорт уже й проситься і благає, а Іван смикає і смикає. Мало не відірвав.
Насилу-насилу видерся чортяка й прожогом утік у діру.
Три дні й три ночі гарували всі чорти в пеклі, засипаючи та замуровуючи вихід на світ, а Іван прикотив величезний камінь і заклав діру зверху. Тоді пішов сповіщати по цілому краю, щоб люди поверталися і жили, як раніше. А на ті гроші, що їх із ями вигріб, сказав збудувати найбільшу у світі церкву і поставити найвищу дзвіницю.