Приклад перший: Верховний Суд України скасував вирок районному суду, яким Д. було засуджено за ч.3 ст. 185 КК на 3 роки позбавлення волі, а за ч.2 ст. 289 КК на 5 років позбавлення волі. За сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, із застосуванням ст. 69 КК, суд призначив Д. остаточне покарання у виді 3 років позбавлення волі[57].
Приклад другий: Вироком місцевого суду від 12.12.2006 р. Н., раніше судимого 10.12.2002 р. за ч. 2 ст. 185 КК на 2 роки виправних робіт з відрахуванням 15 % заробітної плати в доход держави, 18.02.2004 р. звільненого умовно-достроково на 11 місяців 10 днів, — було засуджено за ч. 1 ст. 296 КК з застосуванням ст. 69 КК до штрафу в розмірі 510 грн. На підставі ст. 71 КК із застосуванням ст. 69 КК за сукупністю вироків остаточно визначено покарання у виді штрафу в розмірі 1071 грн. Верховний Суд України, скасовуючи вирок суду, відзначив, що призначаючи покарання за сукупністю вироків, суд порушив вимоги ч. 4 ст. 71 КК, відповідно до яких, при призначенні покарання за сукупністю вироків остаточне покарання має бути більшим від покарання за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком. Також судом при цьому порушено вимоги ч. 3 ст. 72 КК, відповідно до якої основне покарання у виді штрафу при призначенні покарання за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарання не підлягає і виконується самостійно[58].
Крім того, місцевий суд безпідставно застосував ст. 69 КК до покарання призначеного за сукупністю вироків, перейшовши до більш м’якого виду основного покарання.
Помилки протилежного характеру допускають судді, коли, призначивши покарання за декілька злочинів окремо, звільняють засудженого від відбування покарання за будь-який з них (ст. 75 КК), а потім на підставі ст. 70 КК шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно призначають покарання за сукупністю злочинів.
Приклад: Вироком місцевого суду від 10.08.2006 р. Т. був засуджений за ч. 3 ст. 191 КК на 3 роки позбавлення волі без позбавлення права займати певні посади, за ч. 1 ст. 366 КК до 510 грн. штрафу. На підставі ст. 75 КК останній був звільнений від відбування покарання з випробуванням. Верховний Суд України, скасовуючи вирок суду, відзначив, що відповідно до вимог чинного законодавства при сукупності злочинів суд, призначивши покарання за кожний злочин окремо, зобов’язаний визначити остаточне покарання за правилами, передбаченими ст. 70 КК. Цих вимог закону суд не дотримався — визначив Т. покарання за ст. ст. 191 ч. 3 і 366 ч. 1 КК, але не визначив остаточно покарання на підставі ст. 70 КК. Крім того, суд застосував до засудженого ст. 75 КК і звільнив його від відбування покарання з випробуванням, тобто в даному випадку застосував вимоги закону як до покарання у виді позбавлення волі, так і до покарання у виді штрафу, в той час як звільнення від відбування покарання з випробуванням до такого виду покарання як штраф не застосовується[59].
На нашу думку, аналіз ч. 1 ст. 75 КК свідчить про те, що засудженого, який вчинив декілька злочинів, можна звільнити від відбування покарання з випробуванням, тільки після призначення йому покарання за сукупністю злочинів. Інакше, суд буде приходити до парадоксальних висновків, що по одних злочинах його можливо виправити без реального відбування покарання, а по інших таке виправлення неможливе. Верховний Суд України відзначав, що у разі визнання особи винною у вчиненні декількох злочинів, рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням приймається тільки при визначенні остаточного покарання — виходячи з його виду і розміру (п. 23 постанови Пленуму в старій редакції)[60]. Однак потім Верховний Суд України свою точку зору уточнив в постанові Пленуму Верховного Суду України “Про внесення змін та доповнень до постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2004 року № 7 “Про практику призначення судами кримінального покарання” від 12 червня 2009 року № 8, виклавши п. 23 постанови в такій редакції, що “у разі визнання особи винною у вчиненні кількох злочинів рішення про її звільнення від відбування покарання з випробуванням приймається тільки після визначення на підставі частини 1 статті 70 КК остаточного покарання, виходячи з його виду й розміру”[61], оскільки при застосуванні правил, передбачених ч. 4 ст. 70 КК, можливі випадки, коли засуджений може бути звільнений від відбування покарання тільки за попереднім вироком, а не при визначенні остаточного покарання.