У судовій практиці також виникало питання про можливість визначення остаточного покарання за сукупністю злочинів за другим видом покарання, на відміну від тих видів покарання, які були призначені за окремі злочини?
Верховний Суд України на це питання відповів негативно.
Приклад: Верховний Суд України скасував вирок районному суду, яким Ц. було засуджено за ч. 2 ст. 190 КК на 2 роки обмеження волі, а за ч. 3 ст. 358 КК на 1 рік обмеження волі. За сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК призначив Ц. остаточне покарання у виді 3 років позбавлення волі [62].
Зміни вироку суду, які погіршують становище засудженого.
В судовій практиці неодноразово виникали питання, чи погіршується становище засудженого, якщо вищестоящий суд замінить поглинення менш суворого покарання більш суворим, складанням призначених покарань або к покаранню за один злочин добавить покарання за другий злочин в більшому розмірі чим це було зроблено в вироку суду, притому розмір остаточного покарання в порівнянні з вироком не збільшився?
В теорії кримінально-процесуального права по цьому питанню існують різні точки зору. Так, на погляд Я.О. Мотовиловкера такі зміни погіршують становище засудженого, зокрема тому, що якщо місцевий суд дійшов до висновку про поглинення менш суворого покарання більш тяжким злочином, яке вищестоящий суд перекваліфікував на менш тяжкий, то у цього суду немає підстав для застосування принципу складання призначених покарань[63]. З цією точкою зору не погоджується О.С. Горелик, який відзначав, що в даному випадку річ йде тільки проте, що суд покращивши положення засудженого в частині кваліфікації його дій, не покращив одночасно це становище в частині остаточного розміру покарання[64].
Останню точку зору підтримував і Верховний Суд СРСР, який в роз'ясненнях до п.п. 19 та 20 постанови Пленуму цього суду № 3 від 31.07.1981 р. “Про практику призначення покарання при вчиненні декількох злочинів і по декільком вирокам” відзначив, що по змісту закону суд касаційної чи наглядової інстанції замість застосування по вироку правил поглинення покарань може застосувати правила їх складання тільки в тих випадках, коли цими судовими інстанціями пом’якшується покарання за одне чи декілька злочинів… При перекваліфікації злочинного діяння з однієї статті на декілька статей кримінального закону, які передбачають відповідальність за менш тяжкі злочини, якщо при цьому не погіршується становище засудженого і не порушується право останнього на захист. Вищестоящі суди, вирішуючи питання про покарання, застосовують правила, передбаченні ст. 40 КК РРСФР (ст. 70 КК — В.Б.). При цьому призначене за сукупністю злочинів покарання не повинне бути більшим суворим чим покарання призначене судом першої інстанції[65]. Трохи іншу точку зору займає Верховний Суд України, який в п. 24 постанови Пленуму звертає увагу на те, що «суд може перекваліфікувати кримінально каране діяння з однієї статті на декілька статей кримінального закону, які передбачають відповідальність за менш тяжкі злочини, якщо при цьому не погіршується становище засудженого і не порушується право останнього на захист. Призначене за сукупністю злочинів покарання не повинне бути більш суворим, ніж максимальне покарання, передбачене санкцією статті КК, за якою було кваліфіковане кримінально каране діяння у постанові про притягнення особи як обвинуваченого і в обвинувальному висновку»[66].
В зв’язку з чим ми не можемо погодитися з наступним рішенням вищестоящого суду.
Приклад: Районний суд засудив В. за ч. 4 ст. 187 КК на 11 років позбавлення волі з конфіскацією майна, за ч. 2 ст. 121 КК на 10 років позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів засудженому остаточно було визначено покарання у виді 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Ухвалою апеляційного суду вирок суду змінено, дії В. перекваліфіковано з ч. 4 ст. 187 КК на ч. 2 ст. 186 КК і за цим законом призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі, на підставі ст. 70 КК визначено остаточне покарання у виді 12 років позбавлення волі. Верховний Суд України ухвалу апеляційного суду змінив і відзначив, що вироком суду В. за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 187 ч. 4 та 121 ч. 2 КК шляхом часткового складання призначених покарань було визначено остаточне покарання у виді 12 років позбавлення волі. При цьому суд першої інстанції визначив частку покарання для складення за сукупністю злочинів у виді 1 року позбавлення волі. За таким же принципом мала діяти і апеляційна інстанція, виходячи з того, що справа переглядалася за апеляцією засудженого та прокурора, який просив про перекваліфікацію його дій з ч. 4 ст. 187 КК на ч. 2 ст. 186 КК. Проте, правильно застосувавши вимоги ч. 2 ст. 70 КК щодо призначення засудженому покарання в межах його виду, апеляційний суд не дотримався принципу, застосованого судом першої інстанції, погіршивши тим самим становище засудженого всупереч вимогам кримінально-процесуального закону. Колегія суддів на підставі ч. 2 ст. 70 КК зменшила В. покарання до 11 років позбавлення волі [67].
62
31. Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах. — К.: Концерн “Ін Юре”, 2007. — С. 93–94.
63
Мотовиловкер Я.О. Некоторые вопросы теории советского уголовного процесса в свете нового уголовно-процессуального законодательства. Ч. 1. — Кемерово, 1962. — С. 222–226.
64
Горелик А.С. Назначение наказания по совокупности. — Красноярское книжное изд-во, 1975. с. 253.
65
Сборник постановлений Пленума Верховного Суда СССР (1924–1986). — М.: “Известия”, 1987. с. 567–568.