На наш погляд, для юристів характерно в своїй діяльності недооцінювати роль математики для гуманітарних наук. Приведемо тільки декілька прикладів із змісту Загальної частини КК, які торкаються призначення покарання засудженим. Так, згідно ч. 1 ст. 72 КК при складанні покарань за сукупністю злочинів та сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид виходячи, зокрема з такого їх співвідношення: 1 дню арешту відповідають 2 дні обмеження волі. З цього співвідношення арешту та обмеження волі можна зробити висновок проте, що арешт є більш суворим видом покарання ніж обмеження волі, однак такий висновок суперечить змісту ст. 51 КК в якій арешт та обмеження волі розташовані в послідовності від менш суворого до більш суворого. Приклад другий. Згідно до вимог ч. 1 ст. 72 КК 1 дню арешту відповідають 2 дні обмеження волі, а 1 дню обмеження волі відповідають 3 дні виправних робіт або 8 годин громадських робіт. Питання для учня середньої школи, а скільком дням виправних робіт або скільком годинам громадських робіт відповідає 1 день арешту? Відповідь буде така, 1 дню арешту повинно відповідати 6 днів виправних робіт або 16 годин громадських робіт. Однак в ч. 1 ст. 72 КК відзначено, що 1 дню арешту відповідає 3 дні виправних робіт або 8 годин громадських робіт. Приклад третій. Нескладний математичний підрахунок свідчить проте, що співвідношення між виправними роботами та громадськими роботами, а також між виправними роботами та розміром неоподаткованих мінімумів доходів громадян, в різних статтях Загальної частини КК, між собою не співпадають, так: а) співвідношення між виправними роботами та громадськими роботами для ч. 5 ст. 53 КК є — 1 день виправних робіт дорівнюється 1,33 годинам громадських робіт, в той же час, згідно вимог ч. 1 ст. 72 КК, — 1 день виправних робіт дорівнюється 2,66 годинам громадських робіт; б) згідно вимог ч. 3 ст. 57 КК, — 1 місяць виправних робіт дорівнюється 3 неоподаткованим мінімумів доходів громадян, в той же час, згідно вимог ч. 5 ст. 53 КК, — 1 місяць виправних робіт дорівнюється вже 4 неоподаткованим мінімумів доходів громадян. Приклад останній. Згідно до вимог ч. 1 ст. 72 КК, 1 дню арешту відповідають 8 годин громадських робіт, однак згідно ст. 321-4 КпАП, 1 дню арешту відповідають 5 годин громадських робіт. На наш погляд, коментарій в даних випадках не потрібен.
По-третє, доводи про невідповідність першої точки зору, вимогам ч. 1 ст. 71 КК, проте, що до призначеного за новим вироком повністю або частково приєднується невідбута частина покарання за попереднім вироком, а також вимогам ч. 4 ст. 71 КК проте, що остаточне покарання за сукупністю вироків повинно бути більшим за покарання, призначеного за новий злочин, а також невідбутої частини покарання за попереднім вироком, не можуть бути взяті до уваги, оскільки як правильно відзначав Бажанов М.І. «чинний КК закріплює ще один (крім принципів поглинення і складання) принцип призначення покарання за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків — принцип самостійного призначення і виконання покарання»[292]. Цю точку зору підтримує і В.І. Тютюгін, який підкреслює, що «призначення різновидних основних й додаткових видів покарань шляхом їх одночасного застосування (без поглинення і складання) є не різновидом їх складання, а виступає як самостійний (окремий, особливий) принцип визначення остаточного покарання за сукупністю як злочинів (ст. 70 КК), так і вироків (ст. 71 КК), який призначається у частинах 3 і 4 ст. 72 КК поряд з принципами поглинення і складання покарань»[293].
В четверте, роз’яснення, що містяться в п/п 7 п. 26 постанови Пленуму проте, що «у разі, коли особа була засуджена до арешту або позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням (ст. ст. 75, 104 КК) або була звільнена від відбування покарання умовно-дострокового (статті 81, 107 КК) і в період іспитового строку або строку умовно-дострокового звільнення вчинила новий злочин, суд зобов’язаний визначити остаточне покарання у виді позбавлення волі, зокрема й тоді, коли останнім за часом вироком призначаються більш м’які види покарання»[294], не відносяться ні яким чином до застосування (або не застосування) правил, передбачених ч. 3 ст. 72 КК, оскільки наведена рекомендація Верховного Суду України відноситься тільки до застосування правил, передбачених ст. 71 КК, «бо виходить із того, що вчинення нового злочину після засудження за попередній свідчить про підвищену суспільну небезпечність винного, а тому при призначенні покарання за двома вироками, тобто за їх сукупністю, до такої особи не можуть бути застосоване більш м’яке покарання порівняно з тим, яке було призначено їй лише за одним з цих вироків»[295].
292
Кримінальне право України: Загальна частина. — Київ-Харків: Юрінком Інтер — Право, 2002. — С. 341.
293
Зінченко І.О., Тютюгін В.І. Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання, с. 211.
295
Зінченко І.О., Тютюгін В.І. Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання, с. 263.