Приклад: Вироком суду від 27.06.2006 р. Д., раніше судимого 19.02.2002 р. за ч. 2 ст. 186 КК на 4 роки 2 місяці позбавлення волі, звільненого 26.05.2005 р. умовно-достроково на 1 рік 28 днів, — було засуджено за ч. 2 ст. 185 КК на 1 рік обмеження волі і на підставі ст. ст. 71. 72 КК за сукупністю вироків призначене остаточне покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік 3 місяці. Верховний Суд України, скасовуючи вирок, зокрема відзначив, що відповідно до ст. 72 КК при складанні покарань за сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий, виходячи з їх співвідношення, встановленого в ч.1 цієї статті. При призначенні засудженому покарання за сукупністю вироків суд перевів більш суворий вид покарання — позбавлення волі (невідбуту частину покарання за попереднім вироком) у менш суворий вид покарання — обмеження волі, чим порушив встановлені ст. 72 КК правила складання покарань[296].
Якщо ж роз’яснення п/п 7 п. 26 постанови Пленуму тлумачити так, як це тлумачиться в судових рішеннях[297], то можна дійти до висновку, що воно забороняє застосування правил, передбачених ч. 3 ст. 72 КК, зокрема проте, що покарання у виді штрафу при призначенні його за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають, оскільки «суд зобов’язаний визначити остаточне покарання у виді позбавлення волі», то це б означало, що постановою Пленуму Верховного Суду України забороняється застосування правил, передбачених ч. 3 ст. 72 КК, а це є також, на наш погляд, неприпустимим;
В зв’язку з цим, ми хочемо привести без коментарів думку відомих вчених-юристів на пострадянському просторі Л.В. Іногамової-Хегай та В.О. Навроцького про деякі рішення Пленумів Верховних Судів Росії та України. Перша, зокрема відзначала, що «названі невідповідності між рекомендаціями Верховного Суду РФ та нормами КК о призначенні покарання ставлять під сумнів обґрунтованість судових рекомендацій… Протиріччя в КК може і повинен усувати тільки законодавець. Верховний Суд РФ має право тільки роз’яснювати закон»[298], а другий підкреслював, що «вагомість тлумачення кримінального закону, яке дає Верховний Суд України, має базуватися не на його формальній обов’язковості, а на авторитетності цього органу, послідовності у проведенні певних позицій, врахуванні обґрунтованої думки практичних працівників та науковців, щодо вирішення певних проблем. Насмілюся на крамольну думку, що постанови Пленуму Верховного Суду України аж ніяк не повинні бути фетишем, висловлені там положення з питань тлумачення закону можуть і повинні бути об’єктом наукової критиці»[299].
Ми в цілому згодні зі змістом абзацу четвертого пункту 10 в редакції постанови Пленуму від 12 червня 2009 року проте, що «частиною 2 статті 75 КК передбачено, що суд за наявності визначених законом підстав може ухвалити рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням, якщо протягом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов’язки. Виходячи з цих положень закону, а також зі змісту частини 3 статті 78 КК, у разі вчинення особою під час іспитового строку нового злочину суди мають розцінювати це як порушення умов застосування статті 75 КК про звільнення від відбування покарання з випробуванням і призначати покарання за сукупністю вироків на підставі статті 71 КК. У таких випадках повторне звільнення від відбування покарання є неприпустимим»[300].
Однак, заборона у цих випадках повторно звільняти засудженого від відбування покарання (ст. 75 КК), ще не свідчить проте, що у цих випадках не можливо застосування до нього правил, передбачених ч. 3 ст. 72 КК. На наш погляд, Пленум зробив «ревізію» Кримінального кодексу України, давши рекомендацію суддям застосовувати в цих випадках тільки статтю 71 КК, між тим в ч. 3 ст. 78 КК вказано проте, що в цих випадках покарання засудженому призначається за правилами передбаченими в статтях 71 і 72 КК.(До речі, абзац четвертий пункту 10 постанови Пленуму в редакції постанови Верховного Суду України від 12.06.2009 р. в цій частині суперечить абзацу другому пункту 10 цієї постанови Пленуму, в якому вказано, що у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину суд призначає покарання за правилами, передбаченими статтями 71, 72 КК). У зв’язку з цим, розглянемо приклад із судової практики.
297
Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах. — К.: Концерн “Ін Юре”, 2008. — С. 154–157; www.nau.kiev.ua № 5-3857км06, 05.10.2006, Ухвала, Верховний Суд України.
298
Иногамова-Хегай Л.В. Конкуренция уголовно-правовых норм о назначении н6аказания // Государство и Право. — 2001. — № 5. — С. 68.
299
Навроцький В.О. Основи кримінально-правової кваліфікації. — К.: Юрінком Інтер, 2006, с. 641.