— Не вірю я у все це. — Зебатинський знічено глянув на чоловічка. — Я швидше повірив би в нумерологію.
— Я сподіваюся, — нумеролог зітхнув, — що така людина, як ви, почуватиме себе зручніше, знаючи правду. Мені хочеться вам допомогти, а для вас ще багато дечого можна зробити. А маючи мене за нумеролога, ви б не виконали моїх порад. Відкриваючи вам правду, я сподівався, що ви погодитеся прийняти мою допомогу.
— Якщо ви вмієте передбачати майбутнє… — почав Зебатинський.
— То чому я не найбагатша людина на світі? Так? Але ж я багатий — у мене є все, що мені потрібно. Вам хочеться визнання, а мені — щоб мені дали спокій. Я роблю свою справу. Мене ніхто не тривожить. Уже цим я мільярдер. На прожиття мені потрібно небагато грошей, і я їх отримую від таких, як ви. Допомагати людям — чудове заняття. Воно, сказав би, мабуть, психіатр, дає мені відчуття влади, а також задовольняє моє «я». Так ви, отже, хочете, щоб я вам допоміг?
— Скільки ви сказали?
— П’ятдесят доларів. Від вас ще вимагатиметься значна кількість інформації біографічного характеру. Ось тут, щоб полегшити вам завдання, я підготував анкету. Боюся, що вона трохи довгувата. Однак, якщо до кінця тижня ви надішлете її поштою, то відповідь буде готова… — він відкопилив нижню губу і наморщив лоба, підраховуючи про себе, — двадцятого числа наступного місяця.
— П’ять тижнів? Так довго?
— У мене, мій друже, є ще інша робота і ще інші клієнти. Коли б я був шахраєм, то зробив би набагато швидше. Ну то як, ви погоджуєтесь?
— Гаразд, погоджуюсь. — Зебатинський встав. — Так, як ми домовлялись, — конфіденційно.
— Неодмінно! Анкету з вашою інформацією, після того як я назву необхідну зміну, отримаєте назад. І гарантую вам, що ніколи більше нею не скористаюся.
У дверях ядерний фізик зупинився.
— А ви не боїтеся, що я декому повідомлю, що ви не нумеролог?
— Хто вам, мій друже, повірить? — Нумеролог заперечливо похитав головою. — Навіть якщо припустити, що у вас з’явиться бажання будь-кому розповісти про свій візит.
Двадцятого числа Маршалл Зебатинський стояв перед дверима з облупленою фарбою, скоса позираючи на вітрину. Просто до скла була прихилена невеличка карточка з невиразним і ледь розбірливим через пилюку написом «Нумеролог».
Зебатинський кинув оком досередини з потаємною надією, що там уже хтось є, отже, у нього буде причина повернути назад, відмовившись від свого хисткого наміру, й податися додому.
Вже кілька разів він намагався всю цю справу викинути з голови. Довго не міг примусити себе сісти і заповнити анкету. Писалося марудно. Неймовірною дурістю вважав він вписувати імена друзів, вартість будинку, чи були у його дружини викидні, а якщо були, то коли. Таке він пропускав.
Але й відмовитися від заміру Зебатинський також не міг себе примусити. Кожного вечора щось тягнуло його повертатися до писання.
Причиною, мабуть, була думка про комп’ютер, думка про кляту зухвалість чоловічка, який вдавав, що у нього є комп’ютер. Спокуса розвінчати брехню і подивитися, що з цього вийде, виявилася врешті-решт нездоланною.
І от він відіслав заповнену анкету звичайною поштою, наклеївши на конверт, який не захотів навіть зважити, марки на дев’ять центів. Якщо завернуть, думав він, то більше не надсилатиму.
Листа не завернули.
Отже, він зазирнув у приміщення, і там було порожньо. Зебатинському нічого іншого не залишалося, як зайти.
Дзеленькнув дзвіночок.
Вийшов старий нумеролог, відхиливши дверну портьєру.
— Так? А! Доктор Зебатинський!
— Ви мене пам’ятаєте? — Зебатинський попробував усміхнутися.
— Ну звичайно!
— І що ж мені судилося?
Нумеролог потер одна об одну долоні вузлуватих рук.
— Спочатку, сер, є маленьке питання…
— Маленьке питання гонорару?
— Роботу я виконав, сер. Я заробив свої гроші.
Зебатинський не сперечався. Заплатити він був готовий. Якщо вже зайшло так далеко, то було б дурістю відступати через гроші. Він відрахував п’ять десятидоларових банкнотів і посунув їх через конторку.
— Вистачить?
Нумеролог повільно перерахував гроші, а потім засунув їх у шухляду для готівки.
— Ваш випадок вельми цікавий, — почав він. — Я радив би вам змінити прізвище на Себатинський.
— Себа… як по буквах?
— Перша «ес», Себатинський.
Зебатинський обурено витріщився на нумеролога.
— Ви пропонуєте замінити першу літеру? Поміняти «З» на «С»? І це все?
— Цього досить. Якщо заміни адекватні, то менша заміна гарантує більшу ймовірність успіху.
— Але як може заміна літери на будь-що вплинути?
— А як може впливати будь-яке ім’я? — м’яко запитав нумеролог. — Я не можу пояснити. Якийсь вплив є, ось і все, що можу сказати. Я ж застерігав, що не гарантую результатів. Звичайно, якщо ви не бажаєте міняти, то залишіть все, як було. Але в цьому випадку гонорару я не повертаю.
— Що ж мені робити? — запитав Зебатинський. — Просто казати всім, що моє прізвище починається на «С»?
— Проконсультуйтеся з адвокатом, якщо дозволите дати вам пораду. Змініть своє прізвище офіційно. Адвокат допоможе залагодити деякі формальності.
— І скільки треба чекати? Я маю на увазі, щоб мої справи пішли на краще?
— Звідки я можу знати? Може, ніколи. Може, завтра.
— Але ж ви бачили майбутнє. Ви стверджуєте, що бачили його.
— Не як у кришталевій кулі. Ні-ні, докторе Зебатинський. Із свого комп’ютера я отримую лише набір закодованих даних. Я можу зачитати вам імовірності, але картинок я там не бачив.
Зебатинський повернувся і швидкою ходою подався геть. П’ятдесят доларів за заміну літери! П’ятдесят доларів за Себатинського! Господи, що за прізвище! Гірше, ніж Зебатинський!
Ще один місяць минув, поки він набрався відваги піти до адвоката і нарешті таки подався до нього.
Він переконував себе, що завжди зможе повернути своє прізвище назад.
Треба спробувати, умовляв він себе.
Зрештою, в бісову душу, законом це не заборонено!
Аркуш за аркушем Генрі Бранд переглядав папку призвичаєним оком людини, яка провела у Безпеці вже чотирнадцять років. Йому не потрібно було вчитуватись у кожне слово. Будь-що підозріле само стрибнуло б із сторінки і штрикнуло в око.
— Як на мене, то цей чоловік ніби чистий, — сказав він. Сам Генрі Бранд також виглядав чистим: м’яке округле черевце, рожеве і щойно умите обличчя. Здавалося, ніби тривалий контакт з усім діапазоном людських прогрішень — від можливої необізнаності до можливої державної зради — виробив у нього звичку до частого вмивання.