Не зустрічаючи по шляху ніякої перепони, Хмельницький дійшов до Білої Церкви. Сюди стали сходитись селяни, приносячи із собою зброю, яка у кого була. Тут ми стрічаємо один факт, який мав опісля велике значення. Під Білою Церквою Хмельницький видає універсали до українського люду. У цих універсалах він закликає ввесь народ до повстання і всім обіцяє козацьке звання, себто право волі, яке мали козаки. Ці універсали зробились, розуміється, прапором, під яким і розвивалося повстання. Ми побачимо опісля, які трудні обставини виникли для Хмельницького через ці універсали.
Два місяці стояв Богдан Хмельницький під Білою Церквою і за той час дбав про те, щоб дати тим ватагам, що поприходили до нього, яку-небудь організацію. Він ділить їх на полки. Число полків було не визначене; у Кривоноса в полку було 20-30 тисяч чоловік, у других же полках було по одній - до двох тисяч. Поки Хмельницький займався цією організацією, польський уряд устиг зібрати деякі сили із магнатських міліцій. Із таких міліцій найчисленнішу (6000-7000) і дуже здисципліновану мав князь Ярема Вишневецький. Спочатку він не придавав ніякого значення повстанню Хмельницького, але ж, побачивши, як швидко воно розростається, він рішив помогти своїм братам-шляхтичам. Поки він дійшов із своєї резиденції Лохвиці до Дніпра, повстання розлилося вже всюди, і він побачив, що далі йти вже не можна. Тоді, не переходячи Дніпра, він став одступати на північ і через Білу Русь прийшов до Північної Волині. Тут пробував зорганізувати шляхетську оборону, але справа пішла погано: багато селян тікало від нього до козаків, і його військо не більшало, а меншало. Проти нього вислано полковника Кривоноса. Між ними склалися три сутички. Кожний раз князь Ярема одержував побіду через те, що його військо було більш здисципліноване, а між тим кожен раз йому доводилося відступати на сто - сто п'ятдесят кілометрів, щоб його не оточили зрушені всіма сторонами селяни. Нарешті він одступив до міста Збаража, в Галичині, головної своєї маєтності, і розпустив свою міліцію, а сам поїхав на сейм у Варшаву, де тоді саме припали вибори нового короля за смертю Владислава IV.
Після того, як зникла остання сила, повстання досягло величезних розмірів і розгорнулося тепер по Поділлю і Волині.
ШОСТА ГЛАВА
Розправи козаків над шляхтою, міщанами та жидами. Пилява. - Замость. Вибір Яна Казимира польським королем. Хмельницький у Києві. Політичні напрямки на Україні. Польські посли в Переяславі.
Ми зупинилися на тім, як Хмельницький, побивши ляхів, став табором під Білою Церквою, і звідтіля він пустив славний свій універсал, який не дійшов до нас у тексті, але зміст його нам відомий. Він закликав ввесь народ до повстання, обіцяючи надати козацькі права всьому народові, коли повстання матиме успіх. Універсал мав страшенний вплив, і всюди: на Волині, на Поділлі, у Червоній Русі, ввесь народ масами кинувся до повстання. Коли Хмельницький організував полки, не держав їх в одному місці при собі, а розпускав їх на всі сторони краю. Тоді-то і починається сутужна розправа козаків із ненависною шляхтою.
Тут ми бачимо різні виходи, на які кидається шляхта: повстання захопило її несподівано, і вона не знала, що їй робити. До зорганізованої боротьби вона, звичайно, не була здатна. Дехто із неї пробує зачинитись у замках і по містах, але це не вдається з дуже простої причини: мешканці цих замків і міст - міщани, прихильні до повстання, - виходять у зносини з козаками і відчиняють їм брами. Коли козаки брали силою яке місто, вони всіх вибивали упень. Такі приклади були дуже рідкі. Звичайно ж самі мешканці допомагали їм. Наприклад, у Нестерварі (*тепер Тульчин), в маєтку князя Червертинського, шляхта боронилася, але міщани впустили козаків, і вся шляхта погибла. Другий приклад: у Барі, в маєтку Андрія Потоцького, теж усю шляхту перебито. Більшість шляхти пробує тікати таборами або поодиноко. У мемуаристів записані дуже характерні приклади такого тікання. Один такий приклад записано і в літописі Єрлича. На нього в околиці Брусилова так дуже несподівано селяни зробили напад, що він сховався у ліс, прийшов пішки до Києва, і там уже переховали його лаврські монахи. Самуїл Твардовський (*польський поет і історик) добродушно і дуже сентиментально оповідає про себе, як він утікав із Брацлавщини, де в нього була пасіка, і поніс із собою тільки свої літературні твори.